Розділ «5. Кваліфікація злочинів, вчинених у співучасті»

2) відсутність вказівки на те, що учасники є виконавцями;

3) наявність домовленості про спільне вчинення злочину заздалегідь, тобто до початку злочину:

Наявність попередньої змови трансформує зміст поняття такої групи, порівняно з простою групою (яка діє без попередньої змови). Вирішальним є те, що змова нівелює роль окремого учасника – кожний із тих, хто діє відповідно до змови, в інтересах групи, виконуючи певні функції в спільному посягання прирівнюється до виконавця, навіть і тоді, коли особисто не виконує об’єктивну сторону злочину. Інакше кажучи, в групі, яка вчиняє злочин за попередньою змовою, кожний її учасник відповідає як виконавець, незалежно від характеру виконуваної у спільному злочині ролі. Однак при цьому потрібно, щоб учасник групи, діючи відповідно до змови, принаймні, перебував на місці вчинення злочину, надавав сприяння іншим членам групи.

Іван, Петро та Степан домовилися разом вчинити квартирну крадіжку. Обумовивши ролі кожного у посяганні, Іван та Петро підійшли до будинку потерпілого, після цього Іван зламав вікно, відчинив його, допоміг Петру залізти в кімнату. Залишившись на вулиці, Іван спостерігав за обстановкою та приймав майно, яке передавав Петро. Потім разом вони віднесли викрадене за кут вулиці, де їх в автомобілі чекав Степан, який, крім того, повинен був спостерігати, чи не наближається додому господар будинку. В даному випадку кожен із учасників групи підлягає відповідальності як учасник групи – виконавець злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, хоча повністю об’єктивну сторону посягання виконав лише Петро, Іван же та Степан вчинили дії, які нагадують скоріше пособництво.

Кваліфікація злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, проводиться з врахуванням того, як сформульована стаття Особливої частини КК. Вона повинна відображати те, що злочин вчинений при відповідній формі співучасті, диференціювати учасників групи та інших осіб. При цьому можливі такі варіанти:

1) в диспозиції статті передбачене вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (тобто ця форма співучасті виступає як співучасть особливого роду) – діяння учасників групи кваліфікуються лише за відповідною частиною статті Особливої частини КК, без посилання на статті Загальної частини. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27 КК;

2) в диспозиції статті вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб не передбачене (тобто, має місце співучасть у власному розумінні слова). Тоді діяння учасників групи кваліфікуються за ч. 2 ст. 28 КК та статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений такою групою злочин. Участь у вчиненні такого злочину осіб, які не входять до складу групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК.

3) в диспозиції статті передбачена більш висока форма співучасті – вчинення злочину організованою групою, вчинення ж злочину групою осіб даною статтею не передбачається. В такому випадку скоєне учасниками групи кваліфікується як вид злочину, вчиненого однією особою, з посиланням на ч. 2 ст. 28 КК. Участь у вчиненні злочину осіб, які не є учасниками групи, кваліфікується з посиланням на ч.ч. 3, 4, 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28 КК та норму Особливої частини про відповідний вид злочину, вчиненого однією особою.

Організовані форми співучасті

До організованих форм співучасті відносяться організована група та злочинна організації. Їх поняття викладені в ч. 3 та ч. 4 ст. 28 КК. Однак, законодавчі визначення організованої групи та злочинної організації недосить чіткі і конкретні, що породжує труднощі в з’ясуванні змісту відповідних понять, встановленні відмінності між цими формами співучасті. До того ж, цілий ряд питань відповідальності за посягання, вчинені при організованих формах співучасті залишилося поза межами законодавчої регламентації.

Однак, так чи інакше, з’ясування відповідних понять слід почати із відповідних законодавчих формулювань, з їх порівняння:

Таблиця: Ознаки організованих форм співучасті

Проблема невідповідності норм Загальної та Особливої частини КК у визначенні кількості злочинів, вчинюваних злочинною організацією

Поняття злочинної організації, яке міститься в ч. 4 ст. 28 КК передбачає, що така організація створюється для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації. Тобто, чітко і однозначно визначено необхідність мети вчинення не одного, а кількох злочинів. В той же час, статті Особливої частини КК, які встановлюють поняття окремих видів злочинних організацій, мети вчинення кількох злочинів не передбачають, вони сформульовані так, що наявність відповідної організації може визнаватися і при вчиненні навіть і одного злочину. Так в ст. 255 КК “Створення злочинної організації” йдеться про створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину; в ст. 257 КК “Бандитизм ” — про організацію озброєної банди з метою нападу, про участь у нападі.

В зв’язку з цим виникають питання, чи є множинність злочинів, які вчиняє або має на меті вчинити злочинна організація обов’язковою умовою, при встановленні якої можлива відповідальність за такі злочини, чи можливе застосування ст.ст. 255, 257 КК тоді, коли доведена мета вчинення лише одного злочину?

Одностайності при вирішенні цих питань не досягнуто. На міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, 1-2 жовтня 2002 р.) відзначалося існування вказаної проблеми та необхідність її вирішення. При цьому одні учасники (зокрема, Н.О. Гуторова) вказували, що пріоритет тут слід віддавати положенню, закріпленому в ч. 4 ст. 28 КК, інші ж (В.В. Сташис) вважають, що ст.ст. 255, 257 КК повинні застосовуватися і при вчиненні учасниками злочинної організації і одного злочину.

Видається, що більш вагомі аргументи є на користь першої з наведених позицій. Вони полягають в такому:

1) статті Загальної частини КК поширюються на всі відповідні положення Особливої частини КК. Часткові випадки (регламентовані статтями Особливої частини КК) не можуть виходити за межі загальних правил, які винесені в Загальну частину КК. Існування статей Особливої частини КК, які інакше вирішують певні питання, ніж статті Загальної частини, можна припустити лише тоді, коли є якесь інше положення Загальної частини, що допускає таке вирішення (чого в чинному законодавстві не передбачено);

2) частина 4 ст. 28 КК стосується всіх статей Особливої частини, які регламентують відповідальність за діяльність злочинних організацій. В КК немає жодної норми, яка б передбачала можливість по різному тлумачити поняття, позначені одними і тими ж термінами;

3) при колізії між статтями Загальної та Особливої частини слід віддавати пріоритет першим із названих;