Розділ «1. Поняття кримінально-правової кваліфікації»

—  це офіційна діяльність, яка здійснюється уповнова­женими на те органами держави - дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду;

—  вона проводиться у відповідній процесуальній формі, її результати закріплюються у актах вказаних вище органів (постановах, обвинувальному висновку, вироку);

—  має обов'язкове значення, тягне за собою правові наслідки як для осіб, дії яких кваліфікуються, так і для самих державних органів.

У юридичній літературі часто кваліфікацію ділять на офіційну та неофіційну. Під останньою розуміють кримі­нально-правову оцінку діяння, яку роблять особи, не упов­новажені на те законом (потерпілі, науковці, студенти, журналісти). Вони дійсно можуть оцінювати ті чи інші діяння (реальні злочини, описані в умовах завдань, зобра­жені у художніх творах тощо ) на предмет того, чи станов­лять вони злочин і який саме. Однак, враховуючи, що така діяльність не наділена жодною з вказаних вище рис, її не можна вважати кримінально-правовою кваліфікацією, хоча б і неофіційною. Разом з тим чинне законодавство передбачає немало випадків, коли на окремих громадян покладається обов'язок проводити кримінально-правову оцінку чи то своєї власної поведінки, чи то діянь інших осіб (на чому зупинимося далі).

2) в ході кримінально-правової кваліфікації оцінці підлягає суспільно-небезпечна поведінка. Констатувати, що певні діяння потребують кримінально-правової кваліфікації можна тоді, коли встановлена належність відповідних суспільних відносин до предмета кримінально-правової регламентації. Про це ж свідчать такі ознаки:

- заподіяння або загроза заподіяння істотної шкоди;

- кримінальна протиправність вчиненого діяння.

Реально заподіяна чи можлива шкода головним чином визначає суспільну небезпеку діяння — головний критерій для визнання його злочином, а, отже, і віднесення до предмету кримінального права. Проте, саме по собі заподіяння істотної шкоди ще не обов’язково свідчить про те що діяння є злочином. У ході кримінально-правової кваліфікації якраз і здійснюється оцінка факту заподіяння шкоди — визнання його: а) злочином; б) посяганням, яке не містить в собі всіх ознак складу злочину; в) діянням, вчиненим при обставинах, що усувають його злочинність.

Кримінальна протиправність є ознакою, яка завжди і однозначно свідчить про необхідність кримінально-правової кваліфікації діяння. Однак, про її наявність можна говорити лише тоді, коли кваліфікацію вже здійснено. Сама ж кваліфікація якраз і має підтвердити чи заперечити той факт, що діяння є кримінально-протиправним, становить собою злочин чи незлочинну поведінку.

3) зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. В свою чергу це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення із них тих, які мають кримінально-правове значення;

- “вибір” статті (статей, їх частин або пунктів) КК, які містять відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме цієї статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та, відповідно, що воно є / не є злочином, чи іншим діянням, передбаченим КК.

Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації

Об’єм поняття кримінально-правової кваліфікації визначається шляхом поділу цього поняття. Визначення об’єму аналізованого поняття є передумовою розкриття його змісту, оскільки це дозволяє з’ясувати його, принаймні, зовнішнє співвідношення з деякими суміжними поняттями, до певної міри розкрити зміст аналізованого поняття через вказівку на те, які складові його утворюють.

Об’єм будь-якого поняття з’ясовується через його поділ. Шляхом поділу родового поняття кримінально-правової кваліфікації з’ясовуються види, з яких складається родове поняття.

Найпростішим і, відповідно, самим точним і логічно бездоганним є дихотомічний поділ поняття кримінально-правової кваліфікації — двочленний поділ на дві частини, коли об'єм поняття ділиться на два суперечливих поняття (А та не-А). Такий поділ завжди співрозмірний (тобто сума об'ємів видових понять рівна об'єму поділеного родового поняття), члени поділу виключають один одного (не мають спільних елементів, не перетинаються), поділ здійснюється лише по одній підставі і є безперервним. Тому при його здійсненні повністю дотримуються правил поділу понять. Провівши такий поділ аналізованого поняття — поняття кримінально-правової кваліфікації, отримаємо дві частини — "кваліфікація злочинів" і "кваліфікація не-злочинів". Користуючись термінологією, більш звичною для юристів, другу частину можна іменувати "кваліфікація суспільно-небезпечних діянь, які не є злочинами".

Дихотомічний поділ, при всіх своїх перевагах, має і очевидні недоліки. Адже він не досить конкретний і інформативний, його ще недостатньо, щоб назвати види кримінально-правової кваліфікації, які мають практичне значення. Тому поділ кожної з названих вище частин слід продовжити. При цьому вирішальне значення має встановлення видоутворюючих ознак чи підстав (критеріїв) поділу. Вони мають бути такими, щоб дотримувалися правила поділу.

Види кваліфікації злочинів