TextBook 2) між назвами розділів і їх змістом, між назвами статей і їх диспозиціями:
3) між окремими нормами Особливої частини КК.
Наявність колізій між статями одного і того ж закону обумовлена використанням понять різного ступеня узагальнення, які не узгоджуються об’ємом. До вирішення таких колізій не можуть бути застосовані вже існуючі правила подолання суперечностей між різними нормами, адже всі статті містяться в одному і тому ж законі, рівні за юридичною силою, прийняті, здебільшого, одночасно. До того ж, в колізії можуть перебувати не різні норми, а різні статті, кожна з яких містить складові однієї і тієї ж кримінально-правової норми. Тут слід шукати та обґрунтовувати інші правила. Поки що вони теорією кримінального права не вироблені, слідчо-прокурорською та судовою практикою — не апробовані, на законодавчому рівні — не регламентовані.
Звідси випливає, що суперечливість між статтями одного і того ж КК дає великий простір для появи помилок у кримінально-правовій кваліфікації, утруднює їх виявлення і робить проблематичним — виправлення. Адже один юрист може приймати рішення з питань кваліфікації, беручи за основу одну статтю, інші — ту, яка передбачає зовсім не таке вирішення питання, і жоден із них вправі бути переконаним у своїй правоті, помилковою ж вважати не своє, а саме інша рішення.
В цілому ж слід констатувати, що наявність колізій між нормами одного і того ж нормативно-правового акта є неприпустимим явищем. Суперечливість же між нормами різних галузей, а тим більше, між нормами однієї і тієї ж галузі законодавства свідчить про його недоліки. Такі недоліки доводиться долати в ході правозастосування, слід попереджувати в ході правотворчості, усувати під час вдосконалення законодавства.
Колізії між статтями Загальної та Особливої частини КК
Аналіз чинного КК показує, що цілий ряд положень, викладених у статтях його Загальної частини явно не відповідає положенням Особливої частини. Причому, мова йде не лише про термінологічну неузгодженість, дрібні “помарки”, які не перешкоджають правильному застосуванню закону, а й про значні розбіжності, які стосуються самої суті положень, регламентованих у нормах, які перебувають у відносинах колізії.
Неузгодженість між окремими нормами Особливої частини КК в цілому не перешкоджає їх правильному застосуванню. Адже кожна із цих норм відносно автономна, може застосовуватися незалежно від іншої. Тому, наприклад, неодноразово вказана в літературі невідповідність між визначенням поняття вбивства в ч. 1 ст. 115 КК як лише умисного діяння і використання цього ж терміна в ст. 119 КК для позначення відповідного необережного злочину, мабуть, не стає на заваді кваліфікації відповідних посягань та призначенню за них покарання.
Принципово інша ситуація має місце при колізії між положеннями, які викладені в статтях Загальної і Особливої частини КК. Відомо, що вони не застосовуються самостійно, у відриві від інших. Тому суперечність між ними ставить питання про необхідність визначення, якою ж нормою — Загальної чи Особливої частини КК слід керуватися в конкретному випадку, якій із них віддати перевагу.
Можна навести цілий ряд конкретних прикладів різного підходу законодавця до вирішення одних і тих же питань в статтях Загальної та Особливої частини КК. Для наочності та чіткості викладу вони відображені в таблиці:
Таблиця: Суперечності між статтями Загальної та
Особливої частини КК
| Положення Загальної частини | Положення Особливої частини КК | В чому полягає невідповідність |
| Ч. 2 ст. 11. Не є злочином дія або бездіяльність, яка... не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди. | Частини другі статей 359, 363, 382, 410, 424, а також ч.3 ст. 362 КК передбачають відповідальність за кваліфіковані види злочинів, кваліфікуючою ознакою передбачено заподіяння істотної шкоди | З порівняння диспозицій різних частин вказаних статей Особливої частини КК випливає, що в частинах перших передбачена відповідальність за діяння, які не заподіяли істотної шкоди, а, отже, в силу ч. 2 ст. 11 КК вони не є злочинами. |
| Ч. 2 ст. 18 КК: Спеціальним суб’єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа | В статтях Особливої частини спеціальні ознаки суб’єкта стосуються лише виконавця злочину | Поняття суб’єкта злочину охоплює не лише виконавця, але й інших співучасників. Не існує злочинів, суб’єктом якого може бути лише певна особа — є злочини, виконавцем яких може бути лише певна особа. |
| Ч. 6 ст. 27 КК: Особи, які вчинили ці діяння [заздалегідь не обіцяне переховування злочину] підлягають відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 цього Кодексу. | Ч. 1 ст. 256 КК: Заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності... | В Особливій частині передбачена відповідальність за випадок, який виходить за межі переліку, визначеного статтею Загальної частини. |
| Ч. 4 ст. 28 КК: Злочини визнається вчиненим злочинною організацією, ...члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів... | Ч. 1 ст. 255 КК: створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину... | В Загальній частині наявність злочинної організації пов’язується з метою вчинення кількох злочинів, а в Особливій — і одного. |
| Ст. 257 КК: Організація озброєної банди з метою нападу..., участь у такій банді чи вчинюваному нею нападі | ||
| Ч. 1 ст. 32 КК: Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу | Примітка 1 до ст. 185 КК: У статтях 185, 186 та 189 — 191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу. | В Загальній частині під повторністю розуміють повторність тотожних злочинів, в Особливій — також однорідних. Тобто, Особлива частина визначає повторність ширше, ніж Загальна. |
| Ч. 1 ст. 33 КК: Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу... | Існують випадки кваліфікації злочинів, передбачених однією і тією ж статтею Особливої частини, але з посиланнями чи без посилання на статті Загальної частини. Наприклад, крадіжка, вчинена повторно і замах на крадіжку, вчинену повторно однією і тією ж особою (ч. 2 ст. 185 КК, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК). | Можлива сукупність злочинів, передбачених не різними, а однією і тією ж нормою Особливої частини КК — поєднання повторності із сукупністю злочинів. |
| Ч. 2 ст. 59 КК: Конфіскація майна встановлюється лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини... | Санкції статей Особливої частини КК про злочини, які не відносяться до тяжких чи особливо тяжких, де передбачена конфіскація: ч. 1, 2 ст. 176, ч. 1, 2 ст. 177, ч. 1, 2, 3 ст. 204, ч. 1, 2 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 216, ч. 2 ст. 240, ч. 1, 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1, 2 ст. 248, ч. 1, 2 ст. 249, ч. 1, 2, 3 ст. 300, ч. 1, 2 ст. 301, ч. 1 ст. 332, ст. 334 КК. | Конфіскація майна (спеціальна конфіскація — знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, предметів злочину) передбачається і щодо злочинів, які не відносяться до тяжких чи особливо тяжких. |
| Санкції статей Особливої частини, де передбачена конфіскація майна щодо злочинів, які можуть вчинятися з різних мотивів: ч. 2, 3 ст. 149, ч. 1, 2 ст. 201, ч. 1, 2 ст. 208, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 216, ч. 1, 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1, 2 ст. 248, ч. 1, 2 ст. 249, ст. 257, ч. 1, 2, 3 ст. 300, ч. 1, 2, 3 ст. 301, ч. 1, 2, 3 ст. 305, ч. 3 ст. 311, ч. 2 ст. 317, ч. 1, 2 ст. 332, ст. 334, ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 369, ч. 1, 2 ст. 446 КК. | Конфіскація майна передбачена щодо злочинів, які можуть бути вчинені як з користі, так і з інших мотивів. |
Загальні засади визначення співвідношення між статями Загальної та Особливої частини КК
Інколи стверджують, що статті Особливої частини КК можуть і не відповідати, не бути строго підпорядкованими щодо статей його Загальної частини, що Особлива частина кримінального законодавства розвиває і уточнює Загальну частину, а відповідні норми перебувають у співвідношенні загальної та спеціальної. На цій основі робиться висновок, що у випадку невідповідності між ними питання кваліфікації і призначення покарання слід вирішувати так, як це випливає зі статей Особливої частини КК. Погодитися з таким підходом не можна, оскільки:
- співвідношення загальної і спеціальної норм далеко не тотожне співвідношенню загального і особливого. Перше характеризує співвідношення норм за об'ємом та відмінність у колі випадків, які охоплюються кожною із ним, друге — виражає взаємозв'язок окремих сторін одного і того ж явища, взаємодоповнення ознак, які стосуються єдиної норми;
- концепція про співвідношення загальної і спеціальної норм може бути застосована лише щодо правових норм, які в цілому виражені в статтях як Загальної, так і Особливої частини КК. Тому не можна говорити про те, що в такому співвідношення знаходяться положення, які виражені окремо в статтях Загальної і Особливої частин КК. Адже в жодній із таких статей не викладена правова норма повністю;
- положення Особливої частини КК щодо положень Загальної частини цього закону перебувають у відносинах субординації, вони не можуть виходити за межі того, що визначено Загальною частиною КК. Це випливає, перш за все, з розуміння Загальної частини як того, що “винесене за дужки” з усіх норм кримінального закону, що спільне, однакове для відповідних норм Особливої частини;
- виділення певного законодавчого матеріалу в Загальну частину служить не лише суто технічним потребам — уникнути повторень, скоротити обсяг закону. Це має куди більш глибокий зміст — задекларувати і закріпити найбільш принципові положення, встановити чіткі рамки, в яких мають вирішуватися часткові питання. Загальна частина КК виступає запорукою того, що при встановленні відповідальності за окремі злочини і її реалізації не будуть порушуватися обмеження, вироблені в ході багатовікового розвитку права, будуть дотримані гарантії прав особи, щодо якої застосовується кримінальний закон, реалізуються принципи даного нормативно-правового акта. Інакше, виділення Загальної частини КК, за великим рахунком, втрачає своє значення.
З викладеного випливає, що Загальна частина КК має пріоритет над Особливою частиною. Це стосується як питань законотворчості, та і правозастосування. Інакше кажучи, законодавець зобов’язаний так формулювати статті Особливої частини КК, щоб вони не виходили за межі, не входили у суперечність зі статтями Загальної частини; особа ж, уповноважена на застосування кримінально-правових норм мусить при виявленні колізії між частинами одного і того ж закону вирішувати певні питання так, як цього вимагає Загальна частина КК.
Шляхи усунення колізій між Загальною і Особливою частиною КК в ході його вдосконалення
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Основи кримінально-правової кваліфікації» автора Навроцький В.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „13. Неправильна кримінально-правова кваліфікація“ на сторінці 9. Приємного читання.