Розділ III. Державна регулятивна діяльність у сільському господарстві України

Тому, якщо виконавець не відповідає цим вимогам, замовник відхиляє його тендерну пропозицію. Акцептує він ту тендерну пропозицію, яка визнана найкращою. З виконавцем цієї пропозиції укладається договір на закупівлю відповідно до вимог тендерної документації.

У тих випадках, коли замовник не може скласти конкретний перелік товарів (робіт) або визначити вид послуг, а також якщо для прийняття оптимального рішення про закупівлю необхідно провести попередні переговори з виконавцями, застосовуються процедури двоступеневих торгів, тобто торгів, які здійснюються у два етапи. На першому етапі всім виконавцям пропонується подавати попередні тендерні пропозиції без зазначення ціни. Отримавши попередні пропозиції, замовник може внести зміни до тендерної документації щодо технічних вимог та вимог до якості предмета закупівлі. А на другому етапі замовник пропонує виконавцям, попередні тендерні пропозиції яких не були відхилені, надати остаточні тендерні пропозиції з зазначенням ціни. Далі процедура двоступеневих торгів проводиться так само, як і процедура відкритих торгів.

Процедура двоступеневих торгів застосовується також для нових будівельних робіт, які є повторенням подібних робіт, що відповідають типовому проекту, та у випадках, коли предметом закупівлі є здійснення наукових досліджень, експериментів або розроблень, надання консультативних та інших спеціальних послуг.

Для закупівель вже готових для вжитку товарів чи послуг, для яких є постійно діючий ринок, замовник може застосовувати процедуру запиту цінових пропозицій (котирувань). При цьому він подає запит цих пропозицій не менше ніж трьом виконавцям. Замовник у цьому випадку укладає договір про закупівлю з тим виконавцем-переможцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.

Закон не виключає можливості закупівлі товарів, робіт чи послуг і без конкурсу — у одного виконавця. Така закупівля — це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з виконавцем після проведення з ним переговорів. Вона застосовується у випадках, передбачених законом, зокрема — це відсутність конкуренції (з технічних причин), тобто товари, роботи чи послуги можуть бути поставлені (виконані) тільки певним виконавцем; потреби в здійсненні додаткових поставок або будівельних робіт первинним виконавцем та ін.

До договору про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти ставляться ті самі вимоги, що й до всякого господарського договору — він має бути укладеним тільки в письмовій формі і набуває чинності з моменту його підписання.

Свідченням того, що держава не стоїть осторонь господарської діяльності в цілому і аграрної зокрема, є інститут її ліцензування. Держава законодавче визначає види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок ліцензування, встановлює державний контроль у цій сфері.

Закон України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає ліцензування як надання права суб'єктам господарювання на здійснення певного виду господарської діяльності. Таким чином, ліцензія — це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом певного строку. Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають види господарської діяльності, перелічені в ньому. Серед них — і деякі види діяльності, пов'язані з агропромисловою сферою.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, звертається до відповідного органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії. Визначення спеціально уповноважених виконавчих органів для проведення ліцензування Законом покладено на Кабінет Міністрів, який здійснює реалізацію державної політики в цій сфері. Кабінет Міністрів своїми постановами затвердив перелік органів виконавчої влади, уповноважених здійснювати ліцензування певних видів господарської діяльності, та перелік документів, що додаються до заяви про видачу ліцензії.

Так, Міністерство агрополітики проводить ліцензування культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей, проведення землевпорядних та землеоцінних робіт.

До заяви до цього органу про видачу ліцензії на культивування, використання для промислових цілей зазначених рослин додаються засвідчені в установленому порядку копія свідоцтва державної насіннєвої інспекції про кондиційність насіння маку і конопель; копія акта апробації для насінницьких посівів; копія накладної на відпуск насіння маку та конопель; копія документа про оренду землі (в разі оренди землі заявником — суб'єктом господарської діяльності).

А до заяви про ліцензування проведення землевпорядних та землеоцінних робіт додаються засвідчені в установленому порядку копії документів заявника, що підтверджують рівень його освіти, кваліфікації та стаж роботи за спеціальністю, необхідні для здійснення відповідного виду господарської діяльності; копія сертифіката на право виконання експертної оцінки земель.

Наведені приклади свідчать про те, що держава, надаючи дозвіл (ліцензію) на здійснення певних видів господарської діяльності відповідним суб'єктам, при цьому вимагає від них додержуватись певних організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог при провадженні такої діяльності.

Державний вплив на господарську, зокрема аграрну, діяльність, Де держава виступає в публічних інтересах, здійснюється і за допомогою оподаткування.

Система оподаткування має будуватися за принципами обов'язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств та громадян і забезпечувати надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.

Встановлення і скасування податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів, до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами.

В умовах переходу до ринкової економіки наша держава встановила оподаткування суб'єктів господарювання, яке в усьому світі існує з давніх часів. У теперішніх умовах нагальною потребою є вдосконалення податкового законодавства України з метою встановлення оптимального переліку об'єктів оподаткування та ставок податків, а також спрощення їх обчислення. Згаданим законом передбачені такі загальнодержавні податки, збори та обов'язкові платежі, які повинні сплачувати суб'єкти господарювання: на додану вартість, на прибуток підприємств, акцизний збір, плата (податок) за землю, за спеціальне використання природних ресурсів і ще ціла низка податків, плат і внесків.

Чи є необхідність скорегувати цей перелік? Досвід свідчить, що така необхідність є. Податковий прес негативно впливає на вітчизняного товаровиробника, особливо аграрника, своєю надмірністю. Головне в досягненні ефективності оподаткування є визначення таких ставок податків, щоб вони, з одного боку, забезпечували необхідні надходження до бюджету, а з другого, — не були надмірними для суб'єктів господарювання, тобто щоб при цьому урівноважувались інтереси цих суб'єктів і держави.

З метою корегування податкової політики відповідно до основних напрямків економічних реформ в Україні, захисту вітчизняного сільгосптоваровиробника, посилення податкової і платіжної дисципліни, враховуючи особливості сільськогосподарського виробництва, Верховна Рада України 17 грудня 1998 року прийняла Закон «Про фіксований сільськогосподарський податок», який визначає механізм справляння цього податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі або у вигляді поставок їхньої продукції. Цей податок не змінюється протягом п'яти років і справляється з одиниці земельної площі. Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів): податків на прибуток підприємств; за землю; з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; зборів за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення; на обов'язкове соціальне страхування; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування; на обов'язкове державне пенсійне страхування; до Державного інноваційного фонду; придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; спеціального використання природних ресурсів.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції власного виробництва, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.