3.4.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів
У світі існують різні підходи, а відповідно й різні законодавчі системи призначення покарання за сукупністю злочинів: 1) система повного (абсолютного) складання покарань (коли всі покарання, призначені за окремі злочини, підлягають повному складанню між собою); 2) система обмеженого складання покарань (коли загальна сума покарань обмежується певною межею); 3) система поглинання покарань (коли найбільш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять до сукупності, поглинає менш суворі, призначені за інші злочини); 4) система обов’язкового чи факультативного збільшення покарання (коли, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, суд повинен за законом або на власний розсуд збільшити це покарання до певної межі); 5) змішані системи призначення покарання (коли одночасно застосовують і систему обмеженого складання, і систему поглинання або поєднують їх із системою обов’язкового чи факультативного збільшення покарання).
В Україні запроваджено змішану систему призначення покарання за сукупністю злочинів. У частині 1 ст. 70 КК України визначено, що за сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожен злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Отже, за сукупністю злочинів покарання призначається в три етапи: на першому покарання призначається окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності; на другому обирається принцип визначення остаточного покарання; на третьому визначається вид і міра остаточного покарання за сукупністю цих злочинів.
Призначення покарання окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності, дає можливість без усіляких ускладнень застосувати амністію або помилування до кожного окремого злочину, а при перегляді вироку в апеляційній чи касаційній інстанції – пом’якшити покарання, призначене за окремий злочин, або зовсім виключити його з вироку.
Призначаючи покарання окремо за кожен зі злочинів, що входять до сукупності, суд керується приписами статей 65–69-1 КК України і на цьому етапі призначає за кожен окремий злочин основне і, якщо потрібно, додаткове покарання (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Такий підхід до призначення покарання дає змогу індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особа вчинила не один, а два чи більше злочинів.
Самостійним етапом призначення покарання за сукупністю злочинів є обрання принципу визначення остаточного покарання. Але цьому не приділено належної уваги в навчальній літературі. Між тим, обрання такого принципу є важливою складовою призначення справедливого покарання. Із двох визначених законом принципів – складання покарань та їх поглинання – більш жорстким, природно, є перший. Другий принцип є суттєво м’якшим, тож його слід розглядати як своєрідне заохочення обвинуваченого суб’єкта до позитивної поведінки під час усього провадження у кримінальній справі. Цей принцип також має застосовуватися за наявності пом’якшуючих покарання обставин, позитивної характеристики особистості підсудного, відсутності обтяжуючих покарання обставин.
Визначення остаточного покарання за принципом поглинання можливе не тільки тоді, коли за окремі злочини призначені покарання одного виду, а й тоді, коли за ці злочини призначені покарання різних видів (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). Наприклад, якщо за один зі злочинів призначено виправні роботи, а за інший – позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю злочинів остаточно визначить покарання у виді позбавлення волі, бо, порівнюючи ступінь суворості цих покарань, він керується тією послідовністю, в якій усі їх види розміщені в ст. 51 КК України. Згідно з ч. 2 ст. 70 КК України, якщо хоча б за один із окремих злочинів призначене довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів завжди призначається шляхом поглинання будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі.
Оскільки принцип поглинання припускає, що більш суворе покарання завжди поглинає менш суворе, тому призначені за окремі злочини однакові за видом і розміром покарання поглинанню не підлягають, окрім випадків, коли їх призначено у максимальних межах санкцій статей Особливої частини КК України. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 186 КК України призначено два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК України – такий самий строк, то остаточне покарання за сукупністю цих злочинів може бути визначено тільки за принципом складання. Проте, якщо за кожен із цих злочинів суд призначить по чотири роки позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю може бути визначено тут лише шляхом поглинання однакових за видом і розміром покарань, бо їх максимальна межа в санкціях як ч. 1 ст. 186, так і ч. 2 ст. 296 КК України дорівнює чотирьом рокам.
Лише правильно обравши принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів, можливе правильне визначення виду і міри остаточного покарання за сукупністю цих злочинів, тобто його меж.
За принципом складання покарань, призначені за окремі злочини покарання додаються одне до одного. При цьому складання цих покарань може бути повним або частковим, але остаточне покарання має бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених за окремі злочини (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року).
При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі тих окремих покарань, що складаються, а при частковому – до більш суворого покарання, призначеного за один із злочинів, приєднується частина менш суворого покарання, призначеного за інший злочин.
Складання покарань здійснюється у межах, встановлених ч. 2 ст. 70 КК України, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю злочинів, одержане внаслідок складання, визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання. Інакше кажучи, це покарання не може перевищувати вищу межу (максимум) найбільш суворої санкції. Наприклад, якщо за ч. 1 ст. 185 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на один рік, а за ч. 3 ст. 296 КК України – три роки, то за принципом повного складання суд має визначити остаточне покарання за сукупністю у виді чотирьох років позбавлення волі, оскільки максимальна межа санкції ч. 3 ст. 296 КК України дорівнює п’яти рокам. Якщо ж за ч. 1 ст. 185 КК України призначено два, а за ч. 3 ст. 296 КК України – чотири роки позбавлення волі, то в цьому разі можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі, призначених за ч. 3 ст. 296 КК України, суд може приєднати лише один рік із призначених двох за ч. 1 ст. 185 КК України, остаточно визначивши п’ять років позбавлення волі, бо саме такий максимум цього покарання встановлено у санкції ч. 3 ст. 296 КК України.
Проте, якщо хоча б один із злочинів, що входять до сукупності, є умисним тяжким або особливо тяжким, суд на підставі ч. 2 ст. 70 КК України може призначити остаточне покарання за сукупністю у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК України. Насамперед йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого дорівнює п’ятнадцяти рокам (ч. 2 ст. 63 КК України). Тому, якщо особу засуджено, наприклад, за ч. 2 ст. 115 КК України до дев’яти, а за ч. 2 ст. 185 КК України – до п’яти років позбавлення волі, суд може визначити остаточне покарання за сукупністю цих злочинів шляхом повного складання і остаточно призначити чотирнадцять років позбавлення волі. У цьому разі суд уже виходить за межі максимуму позбавлення волі, встановленого у санкціях, бо злочин, передбачений у ч. 4 ст. 296 КК України, є умисним і тяжким. Однак загальний строк позбавлення волі (чотирнадцять років) не перевищує тієї максимальної межі (п’ятнадцять років), яку встановлено для цього виду покарання в ч. 2 ст. 63 КК України. Тому при призначенні покарання за сукупністю злочинів слід чітко розрізняти максимальну межу покарання, встановлену в санкції статті Особливої частини КК України, і максимальну межу виду покарання, визначену в статтях Розділу Х Загальної частини КК України. Необхідно також пам’ятати, що максимальна межа санкцій за особливо тяжкі злочини може дорівнювати п’ятнадцяти рокам позбавлення волі (наприклад, у ч. 1 ст. 115 КК України) і, отже, збігатися з максимумом, встановленим для цього виду покарання в Загальній частині КК України. У цих випадках строк покарання у п’ятнадцять років позбавлення волі, призначене за особливо тяжкий злочин, поглинає покарання, призначені за інші злочини, що входять до сукупності.
Принцип повного або часткового складання може бути використаний судом при призначенні за сукупністю злочинів покарань як одного виду, так і різних їх видів. Якщо за окремі злочини призначено покарання різних видів, суд, перш ніж визначити остаточне покарання за сукупністю, повинен перевести (перерахувати) менш суворий вид покарання у більш суворий за шкалою їх еквівалентів, яку встановлено в ч. 1 ст. 72 КК України. Лише після цього здійснюється складання цих покарань. Однак, якщо за окремі злочини, що утворюють сукупність, призначено штраф (ст. 53 КК України) або позбавлення права обіймати певні посади (ст. 55 КК України), то вони складанню не підлягають. У таких ситуаціях суд застосовує або принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим, або, керуючись положеннями ч. 3 ст. 72 КК України, призначає кожне з цих покарань до самостійного виконання, коли покарання, призначені за окремі злочини, застосовуються одночасно і виконуються кожне самостійно – без складання.
Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів регулюється частинами 1 та 3 ст. 70 КК України, із яких випливає, що додаткове покарання, по-перше, може бути остаточно призначене за сукупністю злочинів лише за умови, якщо воно попередньо призначалося судом хоча б за один із злочинів, що входять до сукупності (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 pоку). По-друге, якщо одне або кілька додаткових покарань призначено лише за один із злочинів, що входить до сукупності, то їх приєднують (без поглинання і складання між собою) до основного покарання, остаточно визначеного за сукупністю. По-третє, якщо за всі або кілька злочинів, що входять до сукупності, призначено кілька додаткових покарань, то їх остаточне визначення за сукупністю залежить від того, чи належать вони до покарань одного або різних видів:
– якщо призначено додаткові покарання одного виду, то вони передусім поєднуються між собою шляхом поглинання менш суворого більш суворим або шляхом повного чи часткового їх складання у межах, зазначених у ч. 2 ст. 70 КК України. Лише після цього одержана таким шляхом загальна міра додаткового покарання приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю;
– якщо призначено додаткові покарання різних видів, то вони ні поглинанню, ні складанню не підлягають і згідно з ч. 4 ст. 72 КК України кожне з них приєднується до основного, остаточно визначеного за сукупністю, і виконується самостійно.
У частині 4 ст. 70 КК України правила призначення покарання за сукупністю злочинів поширюються на ситуації, коли після постановлення вироку стає відомо, що засуджений винен ще й у іншому злочині, вчиненому ним до винесення попереднього вироку. Злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, тому і засудження за ці злочини може здійснюватися не одним, а двома чи більше вироками, які у зв’язку з цим і постановляються у різний час. Така ситуація виникає тоді, коли особу, яка вчинила, наприклад, два злочини, було засуджено лише за один із них, а другий розкрито пізніше, у зв’язку з чим і вирок за цей злочин постановлено вже після вироку за першою справою. Наприклад, особу було засуджено за ч. 3 ст. 296 КК України до трьох років позбавлення волі за хуліганство, вчинене у вересні 2010 pоку, але після відбуття за цим вироком одного року позбавлення волі з’ясувалося, що засуджений ще у липні 2010 року вчинив крадіжку, за яку новим вироком за ч. 1 ст. 185 КК України суд призначив два роки позбавлення волі. Ця ситуація повністю охоплюється ознаками сукупності злочинів, бо особа вчинила два злочини, передбачені різними статтями КК України, і вони були вчинені до засудження хоча б за один із них. Тому до таких випадків згідно з ч. 4 ст. 70 КК України застосовуються ті самі правила призначення покарання, що передбачені в частинах 1–3 ст. 70 КК України. Проте покарання за ч. 4 ст. 70 КК України призначається вже в чотири етапи:
– на першому етапі суд призначає покарання за злочин, вчинений до постановлення вироку за першою справою, але розкритий після цього;
– на другому – обирає принцип поглинання або повного чи часткового складання покарань;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Проблеми кримінальної відповідальності: навчальний посібник.» автора Куц В. М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РОЗДІЛ 3 ПОКАРАННЯ ЯК ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КОРЕГУВАННЯ“ на сторінці 17. Приємного читання.