РОЗДІЛ І КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

1) при повторності однорідних злочинів незалежно від того, пов’язана вона із засудженням чи не пов’язана, кожен вчинений особою злочин підлягає самостійній кваліфікації, проте наступний злочин (наступні злочини) кваліфікується як вчинений повторно. Наприклад, якщо особа вчинила крадіжку, а після того – грабіж, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак кваліфікується за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка) та ч. 2 ст. 186 КК України (грабіж, вчинений повторно). Ці правила не змінюються від того, чи були всі злочини, що входять до такого виду повторності, закінченими або незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті. Якщо, наприклад, особа спочатку була пособником у незаконному виготовленні наркотичних засобів, а потім як виконавець вчинила закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, скоєне належить кваліфікувати за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 307 КК України (пособництво у незаконному виготовленні наркотичних засобів) та ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 308 КК України (закінчений замах на викрадення наркотичних засобів, учинений повторно);

2) при повторності тотожних злочинів, пов’язаній із засудженням за раніше вчинений злочин, повторний злочин підлягає кваліфікації за тією статтею КК України, яка його передбачає, з вказівкою на вчинення злочину повторно як на кваліфікуючу ознаку (звісно, якщо таку ознаку передбачено в диспозиції статті Особливої частини КК України). Раніше здійснена кваліфікація злочину, за який особу вже було засуджено, у разі виникнення повторності вже не змінюється. Наприклад, якщо особа після засудження за незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування (ч. 1 ст. 203-1 КК України) знову вчинить такий самий злочин, нове діяння кваліфікуватиметься за ч. 2 ст. 203-1 КК України, а кваліфікація попереднього від того не зміниться;

3) при повторності тотожних злочинів, не пов’язаній із засудженням, усі вчинені злочини, які складають таку повторність, незалежно від їх кількості належить кваліфікувати один раз – за тією частиною відповідної статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно. Наприклад, якщо одна особа вчинила сім крадіжок, кожна з яких підпадає під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, все скоєне (всі сім крадіжок) належить кваліфікувати один раз – за ч. 2 ст. 185 КК України як крадіжку, вчинену повторно. Це рішення не зміниться і в тому разі, якщо подібних крадіжок буде безліч. Потрібно пам’ятати, що це правило кваліфікації, вироблене практикою і підтримане наукою кримінального права, є відступом від загального правила про те, що кожен одиничний злочин підлягає окремій кваліфікації. Однак це правило має кілька винятків, за яких тотожні злочини, що складають повторність, не пов’язану із засудженням, підлягають самостійній кваліфікації. Зокрема:

а) якщо злочини мають різний ступінь закінченості, кожен з них кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила спочатку закінчену крадіжку, а потім – незакінчений замах на крадіжку, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 (закінчена крадіжка) та ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України (незакінчений замах на крадіжку, вчинену повторно);

б) якщо у вчинених злочинах особа виконувала різну співучасницьку роль, кожен з них також кваліфікується самостійно. Наприклад, якщо в одній крадіжці особа була виконавцем, а в іншій – пособником, скоєне за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (виконання крадіжки) та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 185 КК України (пособництво в крадіжці, вчиненій повторно за попередньою змовою групою осіб);

в) якщо одні із вчинених злочинів мають додаткові кваліфікуючі ознаки, а інші не мають, або різні злочини мають різні додаткові кваліфікуючі ознаки, скоєне також належить кваліфікувати самостійно. Наприклад, якщо особа вчинила першу крадіжку без кваліфікуючих ознак, другу – з проникненням до житла, а третю – в особливо великих розмірах, скоєне належить кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка без кваліфікуючих ознак), ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно з проникненням до житла) та ч. 5 ст. 185 КК України (крадіжка, вчинена повторно в особливо великих розмірах);

г) якщо повторність не передбачено в жодній частині певної статті Особливої частини КК України як обставину, що обтяжує покарання, то кожен із вчинених злочинів також кваліфікується самостійно. Наприклад, у ст. 121 КК України, яка встановлює кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, не передбачено відповідальність за вчинення цього діяння повторно. Тому, якщо винний вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження кілька разів, кожен з них за відсутності інших кваліфікуючих ознак має бути кваліфіковано самостійно за ч. 1 ст. 121 КК України;

ґ) повинна мати місце самостійна кваліфікація вчинених злочинів у випадках, коли щодо правил кваліфікації певних злочинів є спеціальні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України. Наприклад, в абз. 2 п. 17 постанови від 7 лютого 2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» Пленум роз’яснює: «Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК України. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім – готування до такого ж злочину чи замах на нього». Тобто якщо особа спочатку вчинила умисне вбивство без обтяжуючих обставин, а потім – ще раз такий самий злочин, вчинене належить кваліфікувати самостійно: окремо перше умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) і окремо умисне вбивство, вчинене повторно (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України).

Кримінально-правове значення повторності злочинів полягає в тому, що вона:

а) може виступати як кваліфікуюча ознака складу злочину – до злочину, вчиненого повторно, законодавець застосовує більш сувору санкцію, що свідчить про його більшу суспільну небезпечність порівняно з таким самим діянням, але вчиненим уперше;

б) у випадках, коли повторність злочинів не передбачено як кваліфікуючу ознаку складу злочину, вона може бути врахована як обставина, що обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 61). Наприклад, у ч. 2 ст. 122 КК України не міститься як кваліфікуюча ознака складу умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження вчинення такого діяння повторно. Якщо ж певна особа умисно заподіяла середньої тяжкості тілесне ушкодження повторно, то при призначенні покарання за друге з них (повторне) суд повинен врахувати повторність як обставину, що обтяжує покарання.

Повторність злочинів має спільні ознаки з кількома суміжними кримінально-правовими поняттями, що обумовлює необхідність їх розмежування. Повторність злочинів слід відрізняти:

1) від продовжуваного злочину – законодавець застерігає, що повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину (ч. 2 ст. 32 КК України). Особливо актуальним це питання є тоді, коли йдеться про відмежування від продовжуваного злочину повторності тотожних злочинів, не пов’язаної із засудженням. Спільним у цих двох поняттях є те, що і при продовжуваному злочині, і при повторності тотожних злочинів вчиняються юридично тотожні діяння. Однак якщо продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, низку юридично тотожних діянь якого спрямовано на реалізацію єдиного злочинного наміру, то при повторності тотожних злочинів діяння не поєднані єдиним наміром, вчиняються незалежно одне від одного. Наприклад, якщо особа має намір викрасти певну річ частинами і від початку усвідомлює, що для реалізації цього наміру їй необхідно вчинити кілька крадіжок, має місце продовжуваний злочин. Якщо ж особа мала намір вчинити крадіжку і своїм діянням реалізувала цей намір, а потім у неї виник вже новий намір на нову крадіжку іншої речі, який вона теж реалізувала, то в цьому разі має місце повторність крадіжки;

2) від реальної сукупності злочинів, яку зазвичай складають злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК України, тоді як повторність злочинів, навпаки, за загальним правилом, становлять тільки тотожні злочини. У тому разі, коли законодавець визнає повторністю вчинення особою не тотожних, однак однорідних злочинів, такий вид множинності вже не можна називати сукупністю – він є повторністю. Крім того, реальна сукупність злочинів ніколи не може бути пов’язана із засудженням, у той час як повторність не залежить від засудження. І в цьому полягає ще одна відмінність повторності від реальної сукупності злочинів.

Останнім видом множинності злочинів є їх рецидив. Поняття рецидиву злочинів наведено у ст. 34 КК України, відповідно до якої рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Це – легальне кримінально-правове визначення поняття рецидиву злочинів, яке слід відрізняти від кримінологічного (вивчають у науці кримінології) і побутового розуміння рецидиву злочинів.

Існують такі ознаки рецидиву:

1) вчинення особою двох чи більше самостійних одиничних злочинів. Ця ознака є спільною для всіх видів множинності злочинів, а тому належить і рецидиву злочинів. При цьому для наявності рецидиву злочинів (так само, як і для сукупності та повторності злочинів) не має значення, простими чи ускладненими є вчинені особою одиничні злочини, були вони закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті;

2) новий злочин (або злочини) має бути вчинено особою в період, коли вона вважається судимою за раніше вчинений злочин. Особа визнається судимою за злочин від моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду, протягом усього строку відбування покарання і зазвичай ще й після відбування покарання протягом строку погашення судимості, якщо її не буде знято судом до закінчення цього строку (Розділ XIII Загальної частини КК України). Тому рецидив злочинів буде відсутнім тоді, коли новий злочин особа вчинить, не перебуваючи у стані судимості, наприклад, до постановлення вироку суду або після його постановлення, але до набрання ним законної сили; після зняття чи погашення судимості тощо. Водночас особа, яка була засуджена вироком суду з призначенням покарання, від реального відбуття якого вона звільнена (статті 75, 79, 104 КК України), протягом встановленого судом іспитового строку вважається такою, що має судимість;

3) злочин, за який особа має судимість, і злочин, вчинений нею під час цієї судимості, мають бути умисними. Це специфічна ознака, яка вирізняє рецидив з-поміж інших видів множинності (сукупності та повторності злочинів), для яких не має значення форма вини злочинів, за якою вони вчиняються. При цьому під умисними злочинами належить розуміти не тільки злочини, вчинені з умисною формою вини (прямим чи непрямим умислом – ст. 24 КК України), а й злочини, вчинені зі змішаною формою вини, які, проте, в цілому визнаються умисними (наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, – ч. 2 ст. 121 КК України).

Якщо особа до засудження або в період судимості вчиняє кілька злочинів, одні з яких є умисними, а інші – необережними, то рецидив можуть становити лише умисні злочини, тобто вчинення цією самою особою ще й необережних злочинів не заперечує за інших необхідних умов наявності у неї рецидиву злочинів.