Розділ «4. Приклади виправдувальних вироків та ухвал апеляційних та Верховного суду.»

Згідно з актом від 24 лютого 2005 року, була проведена перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства на території парку біля станції Мелітополь, під час якої було встановлено, що до колишнього літнього кінотеатру в парку залізничників прибудовані вольєри для тварин площею 151,2 кв.м. Вказані вольєри не є постійними спорудами (а.с.7).

Допитаний у кримінальній справі як свідок Є. пояснив, що він обраний міським головою м.Мелітополя. На ім’я міського голови м.Мелітополя виписано охоронне зобов’язання на парк-пам’ятник садово-паркового мистецтва «Парк біля залізничної станції» Огорожа, що захищає парк, відсутня, межі території не визначені. При укладенні договору оренди колишнього літнього кінотеатру, орендною комісією виконавчого комітету Мелітопольської міської ради не було враховано, що цей кінотеатр знаходиться в природоохоронній зоні.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1984 року було ухвалено рішення №315 «Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області». Цим рішенням затверджений список державних парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва місцевого значення. Пунктом 21 цього списку, до парків віднесений парк при залізничній станції Мелітополь. Відповідно до цього ж списку (а.с.164), власником парку є Запорізьке відділення Придніпровської залізниці Міністерства шляхів сполучення СРСР. Пунктом 4 цього ж рішення, обласній інспекції Державного комітету Української РСР з охорони природи, спільно з президією обласної ради Українського товариства охорони природи, до 01 травня 1985 року доручено провести паспортизацію і передачу територій і об’єктів природно-заповідного фонду під охорону підприємствам і організаціям, у віданні яких вони знаходяться (а.с.50).

На запит суду державний архів Запорізької області повідомив, що в додатках до рішення виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1984 року №315 «Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області» відсутня схема розміщення залізничного парку при станції Мелітополь із зображенням меж цієї території (а.с.156).

Пунктом 1 охоронного зобов’язання № 198 від 15 серпня 2002 р., виданого Державним управлінням екології і природних ресурсів, заборонено будь-яке будівництво, що може вплинути на зміну характеру місцевості, ландшафту. Це охоронне зобов’язання підписане головою міської ради Є.

Пунктом 2.3 Статуту приватного підприємства молодіжний культурний центр «О» передбачено, що підприємство здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства (а.с.63)

Розділом 4 Статуту приватного підприємства молодіжний культурний центр «О» передбачено, що засновник є директором підприємства, організовує всю його роботу, видає накази і розпорядження, приймає і звільняє з роботи працівників і накладає на них стягнення в межах чинного законодавства, здійснює інші повноваження, визначені даним Статутом. (а.с.63).

Під час судового слідства судом встановлено, що підсудний П. на момент будівництва вольєра для птахів і тварин не був попереджений про те, що вольєр споруджується на території, що є парком-пам’ятником садово-паркового мистецтва «Парк біля залізничної станції». На території цього парку відсутні відомості про статус цієї території як природоохоронної зони. Межі парку на місцевості не відображені. Не виконані вимоги п.4 рішення виконавчого комітету Запорізької обласної ради народних депутатів від 25 вересня 1984 року №315 «Про мережу територій і об’єктів природно-заповідного фонду області», яким обласній інспекції Державного комітету Української РСР з охорони природи, спільно з президією обласної ради Українського товариства охорони природи, до 01 травня 1985 року доручено провести паспортизацію і передачу територій і об’єктів природно-заповідного фонду під охорону підприємствам і організаціям, у віданні яких вони знаходяться. Паспортизація і передача відповідних документів власникові, Придніпровській залізниці, не проведені.

В ході судового слідства встановлено, що директором приватного підприємства „О” П. не порушувалися ландшафт і рельєф місцевості, трав’яний покрив і зелені насадження при будівництві вольєра не ушкоджувалися. Охоронним зобов’язанням не передбачена заборона будівництва на території парку, якщо це будівництво не спричиняє зміну характеру місцевості, ландшафту.

Посилання обвинувачення на свідчення свідків Р., М. і Є. як на докази вини підсудного у вчиненні халатності не можуть бути прийняті судом як докази його вини, оскільки вказаними свідками підтверджуються факти знаходження вольєра на території природоохоронної зони. Проте, ці ж свідки пояснили суду, що в парку відсутні огорожі, інформаційні таблиці про приналежність території до природоохоронної зони, межі парку не визначені, спорудження вольєрів не спричинило яких-небудь змін ландшафту і рельєфу парку, пошкодження зелених насаджень.

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 27.12.1985 р. із змінами, внесеними відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 04.06.1993 р. і №12 від 03.12.1997 р., істотною шкодою можуть бути визнані прямі матеріальні збитки, упущена вигода тощо.

Згідно ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, понесені в результаті знищення і пошкодження речі, а так само втрати, необхідні на відновлення порушеного права.

Судом встановлено, що при будівництві вольєра не були змінені ландшафт, рельєф, рослинний покрив місцевості, або інші дії, які привели до реального спричинення шкоди державі при будівництві вольєра, тобто, збитки державі заподіяні не були.

Під час судового слідства встановлено, що діями П. прямих матеріальних збитків державі або територіальній громаді при спорудженні вольєра на території парку не заподіяно, тому відсутня кваліфікуюча ознака — істотна шкода, яка є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони діяння, передбаченого ст.356 КК України.

Щодо посилання органу державного обвинувачення на Постанову Кабінету Міністрів України №521 від 21 квітня 1998 року «про затвердження такс для нарахування розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства в межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду» як на нормативний документ, що визначає розмір заподіяної П. шкоди, суд ставиться критично, оскільки цією постановою визначається розмір відшкодування збитків, а не розмір збитків, або заподіяної шкоди. Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України №521 від 21 квітня 1998 року «Про затвердження такс для нарахування розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства в межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду» застосовується виключно для визначення розміру цивільно-правової відповідальності, що передбачено ст.65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 321-324, 327, 330, 332-335 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

П. по пред’явленому йому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ст.356 кК України, визнати невинним і виправдати за відсутністю в його діях складу злочину.

Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасувати

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 15 діб з моменту оголошення вироку.