Розділ «Від автора»

У 2004 році за вироками, які набрали законної сили, судами було засуджено 204,8 тис. осіб, виправдано — 592 особи, з них 190 — у справах приватного обвинувачення[8].

За даними Верховного Суду РФ за 2005 рік судами загальної юрисдикції розглянуто по першій інстанції 1 млн. 148 тис. кримінальних справ щодо 1 млн. 263 тис. осіб. Число осіб, засуджених за вироками судів по 1 інстанції, склало 904 тисячі. Загальне число осіб, виправданих судами першої інстанції, становить 10,2 тисяч. 53% з них виправдано у справах приватного обвинувачення. Частка осіб, щодо яких кримінальні справи були закриті, склала 26,8% в загальній структурі осіб, відносно яких винесені судові ухвали по суті справи. У кримінальних справах, розглянутих в 2005 році судами за участю присяжних засідателів, засуджено 955 осіб, виправдано 200 осіб, або 17,6% від числа тих, щодо кого судами ухвалені вироки за участю присяжних засідателів. Для порівняння: частка виправданих осіб в усіх справах, розглянутих судами обласної ланки, -3,6%.

Можна найрізноманітнішими методами коментувати наявність такої статистики стосовно виправдувальних вироків в Україні. Цікаву думку у зв’язку з тим, що в Російській Федерації 0,36% виправдувальних вироків, ще 20 квітня 1999 року висловив суддя Московського міського суду, кандидатюридичних наук С. А. Пашин: «... Це, звичайно, можна пояснити видатною роботою слідства, можливо, це так і є, в чому я, правда, сумніваюся. Але що не можна нічим пояснити, це те, що в Російській Федерації скасовується за неправильним засудженням 0,5% обвинувальних вироків, і за неправильним виправданням — 42% виправдувальних вироків із тих 0,36%. Виходить, що російський суддя в 850 разів частіше помиляється у виправданнях, ніж в обвинуваченнях»[9].

При цьому він підкреслив головну причину обвинувального ухилу в роботі судів. На його думку, відомчий підхід вимагає, щоб кожен притягнутий до суду був визнаний винним, що і реалізується нині винесенням у кримінальних справах менше 1% виправдувальних вироків і подальшим скасуванням із них більше 40%. „...Населення ... вірить, що «диму без вогню не буває», «Оскільки ведуть, то винен», «Органи не помиляються, якщо хапають не мене»[10].

Важливо відзначити, що навіть у роки репресій (1937-1940) виправдувальні вироки в загальній статистиці розглянутих справ складали 10%[11].

У першому півріччі 1918 року в Москві з кожних 100 обвинувачених в середньому засуджувалися 61, виправдувалися 32 та звільнялися від покарання 7[12]. Свідчення про судимість у 24 губерніях за 1919 та 1920 роки свідчить про засудження 60,8% та виправдування 39,2% обвинувачених[13]. Таким чином суди Російської імперії виносили до 40% виправдувальних вироків[14].

Судами Запорізької області в 2005 році було ухвалено 29 виправдувальних вироків щодо 45 осіб (зокрема, 13 у справах приватного обвинувачення).

Із них 7 вироків не оскаржувалися і набрали законної сили; 22 — оскаржувалися і були розглянуті колегіями суддів Палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області, який скасував 10 вироків, а справи направив на новий судовий розгляд; 5 вироків скасовано з направленням справи на додаткове розслідування; 7 вироків залишено в силі.

Саме зазначена статистика зумовлює особливу значущість справжньої практичної допомоги для суддів по виголошенню виправдувального вироку, прагнення автора допомогти практичним працівникам у правильному розумінні та неухильному дотриманні кримінально-процесуального закону, що регулює ухвалення виправдувального вироку.

Із правосуддям завжди пов’язувалося уявлення про високі принципи моралі: справедливості, правди, гуманізму. Тому професійні знання суддів повинні поєднуватися з громадянською мужністю та справедливістю.

Сьогодні судді мають пам’ятати, що «...правосуддя... — це живий, творчий процес, який ніколи не знаходиться у спокійному стані, він постійно розвивається, удосконалюється, стає демократичнішим»[15].

У юридичній літературі неодноразово підкреслювалося, що при виголошенні виправдувального вироку «від судді потрібно чимало громадянської мужності, у разі, коли місцеві органи влади, прокуратура, органи слідства та інші особи, не зацікавлені у такому рішенні справи, вживають відповідні заходи (не дають квартири, провокують, тощо). І багато суддів ідуть на певний компроміс і замість виправдувального вироку виносять ухвали про повернення справ на дослідування. Близько 12% суддів з опитаних такі свої дії пояснювали тим, що їм не вистачило сміливості, вони не бажали псувати стосунки з прокурором, боялися скасування таких вироків»[16].

У той же час суддям необхідно враховувати, що «...більшість європейських країн, в законодавстві яких передбачено досудове слідство, не виправляють недоліки під час його проведення (якщо їх неможливо усунути в судовому засіданні) шляхом повернення справи на додаткове розслідування, оскільки встановлені під час судового слідства докази є важливішими»[17].

Із висновками та положеннями даної роботи можна погоджуватися, чи ні, але ми були щирі у своєму бажанні поділитися досвідом з актуальної і дуже важливої для життя суспільства проблеми. Мета даного посібника — дати суддям деякі рекомендації методичного характеру зі складання виправдувального вироку. У посібнику використані для наочності витяги із судових виправдувальних вироків.

Користуючись посібником, слід мати на увазі, що у більшості випадків рекомендовані формулювання тих або інших рішень судів є лише одним із можливих варіантів викладу.

Глибока подяка за надану допомогу у підготовці та виданні книги Голові Верховного суду України Василю Васильовичу Онопенко, судді Верховного Суду України Тамарі Іванівні Присяжнюк, голові Апеляційного суду Запорізької області Віктору Валентиновичу Городовенко, ректору Запорізького юридичного інституту Сергію Миколайовичу Алфьорову, ректору Академії суддів України Ірині Анатоліївні Войтюк. А також усім, хто допомагав мені порадами та критичними зауваженнями при написанні даної роботи.

Суддя апеляційного суду Запорізької області, кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України,

Г.І. Алейніков