Розділ ІІІ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДЯН ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ. КОРИСТУВАННЯ ЖИЛИМИ ПРИМІЩЕННЯМИ

1. Реалізація права громадян на одержання житлового приміщення пов'язується законодавцем з виникнення цивільної дієздатності. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України). Стосовно сфери житлових відносин цивільна дієздатність означає здатність особи здійснювати дії, спрямовані на самостійне чи спільне з іншими членами сім'ї одержання житлового приміщення, зокрема звертатися у відповідні органи для постановки на квартирний облік для одержання житла, заміни у встановлених законодавством випадках займаного житлового приміщення, його приватизації та вчинення інших дій, щодо володіння, користування та розпорядження житловим приміщенням.

2. На відміну від положень ЦК України дієздатність особи у сфері житлових відносин має свої особливості, що в основному зумовлені інертністю законодавця щодо оновлення норм ЖК України та приведення його у відповідність до статей ЦК України. По-перше, коментована стаття обмежує коло випадків самостійного здійснення прав на одержання житлового приміщення. До досягнення вісімнадцятирічного віку особа може самостійно здійснювати право на одержання житлового приміщення у випадку одруження або трудової діяльності на підставі трудового договору. ЦК України крім згаданих випадків до підстав виникнення повної цивільної дієздатності відносить також факт запису особи в якості батька або матері дитини та зайняття нею підприємницькою діяльністю. Особа може бути зареєстрована як підприємець за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ст. 35 ЦК України).

По-друге, ЦК України та ЖК України по-різному визначають категорію "неповнолітнього". Відповідно до ЦК України неповнолітньою вважається фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Водночас, ст. 32 ЖК України характеризує неповнолітнього як особу від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років, що здійснює право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників.

Вирішення цієї колізії між нормами ЦК України та ЖК України слід здійснювати на користь положень Житлового кодексу як спеціального правового акта. Крім того, слід враховувати, що згідно ст. 9 ЦК України положення кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Безпосереднього закріплення правила про субсидіарний характер застосування норм ЦК до регулювання житлових відносин кодекс не містить. Тому наразі до внесення змін до ЖК України, спрямованих на приведення його у відповідність до положень ЦК України, у тому числі з приводу дієздатності, норми ЖК України щодо віку, з якого громадяни здійснюють право на одержання жилого приміщення застосовуються у тому формулюванні в якому вони закріплені у тексті ЖК України.

У цьому аспекті Закон України "Про житловий фонд соціального призначення" містить більш вдалу, у порівнянні з ст. 32 ЖК України, норму, яка вказує, що соціальний квартирний облік здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування за місцем проживання громадян... після набуття ними повної цивільної дієздатності відповідно до закону (ст. 10). Оскільки набуття повної цивільна дієздатність регламентується положеннями ЦК України, бланкетний характер статті 10 Закону свідчить про застосування до врегулювання відносин щодо виникнення підстав набуття права на соціальне житло норм ЦК України.

3. У залежності від обсягу дієздатності коментована стаття поділяє осіб, що здійснюють право на одержання житлового приміщення на дві групи. До першої групи належать: особи, що досягли повноліття, тобто 18 років, а також особи, що вступили в шлюб та особи, що працюють на підставі трудового договору. Такі особи мають весь обсяг дієздатності та можуть самостійно здійснювати право на одержання житлового приміщення. Для цього вони самі вправі вчиняти необхідні юридичні дії, зокрема, підписувати і подавати відповідні заяви, крім випадків, коли вони хочуть поліпшити житлові умови в складі сім'ї і тому повинні погоджувати свої рішення з іншими членами родини.

До другої групи належать неповнолітні у віці від 15 до 18 років, які не одружені та не набули повної дієздатності внаслідок укладання трудового договору. Вони мають неповну дієздатність, здійснюючи право на одержання житлового приміщення за згодою осіб, що охороняють їх інтереси, - батьків (усиновителів) чи піклувальників Всі необхідні дії пов'язані з постановкою на квартирний облік та отриманням житлових приміщень за осіб, які не досягли 15 - річного віку вчиняють їх батьки (усиновителі) або опікуни.

Стаття 33. Забезпечення жилими приміщеннями потребуючих поліпшення житлових умов членів житлово-будівельних кооперативів, громадян, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інших громадян, що проживають у цих будинках (квартирах)

Потребуючі поліпшення житлових умов члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, та інші громадяни, що проживають у цих будинках (квартирах), забезпечуються жилими приміщеннями на загальних підставах.

1. Норма статті 33 ЖК України двічі змінювалася (Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 25.10.88 р. № 6757-XI та Законом України від 06.05.93 р. № 3187-XII). Положення коментованої статті в попередніх редакціях встановлювали обмеження у забезпечення житлом громадян, що мають житловий будинок в особистій власності та громадян, що є членами житлово-будівельних кооперативів.

Так, до змін 1993 р. частина друга ст. 33 ЖК встановлювала, що у випадку одержання житлового приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду член житлово-будівельного кооперативу втрачає право на квартиру в будинку кооперативу, а громадянин, що має житловий будинок (частина будинку) на праві особистої власності, повинний зробити його відчуження протягом року з дня одержання житлового приміщення. При невиконанні власником будинку такої вимоги підлягали застосовуванню правила, передбачені частинами третьої і четвертої статті 103 Цивільного кодексу Української РСР (про примусове відчуження або знесення житлового будинку).

Прийнятий у 1991 р. Закон України "Про власність", закріпивши у ст. 13 норму, що склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, поставив під сумнів необхідність збереження тексту ст. 33 у подібному формулюванні. Тому Законом України від 06.05.93 р. до її тексту були внесені зміни, спрямовані на виключення частини 2 та 3 зі змісту ст. 33 ЖК України.

ЦК України у ст. 325 також встановлює, що склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб не є обмеженим. Законом може бути встановлено лише обмеження розміру земельної ділянки, що може бути у приватній власності. Тому наразі наявність житлового будинку, квартири або членство у житлово-будівельному кооперативі сама по собі не є підставою для обмеження у праві на постановку на квартирний облік та одержання житлового приміщення. Основне, щоб при такій постановці особа вважалась такою, що потребує поліпшення житлових умов та були додержані вимоги законодавства щодо процедури надання їй жилого приміщення у будинках державного та громадського житлового фондів.

2. ЖК України встановлює, що члени житлово-будівельних кооперативів, громадяни, які мають жилий будинок (квартиру) у приватній власності, що потребують поліпшення житлових умов, а також інші громадяни, що проживають у цих будинках або квартирах (наприклад, члени сім'ї члена кооперативу чи колишні члени сім'ї власника будинку), забезпечуються житловими приміщеннями на загальних підставах. Вказівка на "загальні підстави" означає, що до перерахованих осіб не застосовуються будь-які обмеження за мотивів володіння будинком або квартирою на праві приватної власності або членства в житлово-будівельному кооперативі. Такі особи приймаються на квартирний облік на таких підставах і умовах, що і громадяни, що проживають у будинках державного і суспільного житлового фонду. Житлові приміщення громадянам, названим цій статті, надаються нарівні з іншими громадянами. Такі особи користуються усіма встановленими законодавством правами.

Стаття 34. Підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Перелік зазначених захворювань затверджується Міністерством охорони здоров'я Української РСР за погодженням з Українською республіканською радою професійних спілок;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;