Розділ «ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»

Але позбавлення судом підсудного у кримінальній справі і сторін у цивільній справі за вказаних підстав участі у судовому засіданні не позбавляє підсудного права знати зміст вироку, оскільки після винесення вироку він негайно оголошується підсудному, а сторін — права ознайомитися з рішенням суду, а також за наявності підстав подати апеляцію,

Підсудний, потерпілий, інші учасники кримінального процесу., сторони та інші учасники цивільного і господарського процесу вправі брати участь у судовому розгляді справ також в апеляційній і касаційній інстанціях. Зокрема, якщо підсудний утримується під вартою, то це не є перешкодою для участі у засіданні апеляційної чи касаційної інстанції — у разі надходження від нього заяви про бажання взяти участь у судовому засіданні він підлягає доставленню у судове засідання (ст. 358, 391 КПК).

Принцип безсторонності судової влади. Судовий розгляд справи повинен здійснювати суддя, який не має особистої заінтересованості у справі і спроможний виконати роль безстороннього арбітра, який вирішує юридичну справу незалежно, підкоряючись лише закону. Функції суду і сторін організаційно й функціонально розмежовані. Суд не повинен ставати на сторону учасника процесу, а має захищати закон і сприяти припиненню його порушення. Якщо суддя якось заінтересований у предметі судового розгляду, або знаходиться у будь-яких стосунках з однією зі сторін, або існують інші підстави поставити під сумнів об’єктивність судді при розгляді судової справи, він особисто зобов’язаний заявити про свій відвід, і справа передається іншому судді. Право заявити відвід судді є в кожної сторони по справі. Судова справа повинна бути розглянута об’єктивно, на підставі закону, щоб жодні уподобання чи особисті погляди судді не змогли стати на заваді винесенню справедливого рішення.

Принцип доступності судової влади. Цей принцип передбачає нормативне закріплення й реальне забезпечення можливості безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав, відсутність при цьому невиправданих правових і фактичних ускладнень. Принцип доступності випливає з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, хоча текстуально він там не закріплений, але розтлумачений практикою Європейського суду з прав людини.

Однією з правових передумов забезпечення доступу до суду є наявність суб’єктивного права особи на судовий захист, яке прямо випливає з конституційного положення про судовий захист прав і свобод людини (ч. 3 ст. 8, ч. 1 ст. 55 Конституції України). Крім того, право на судовий захист набуває подальшої деталізації у процесуальних кодексах (ст. ст. З, 4 Цивільного процесуального кодексу, ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства). Це право є універсальним юридичним засобом відстоювання людиною своїх прав у будь-якій життєвій ситуації, зокрема, пов’язаній з незаконними діями (бездіяльністю) органів державної влади, у тому числі адміністрації державних підприємств, установ, органів місцевого самоврядування, посадових осіб і службовців названих структур. Воно виконує роль загальної юридичної гарантії прав і свобод людини й одночасно потребує створення владних механізмів забезпечення.

Другою правовою передумовою реальної доступності суду є нормативне закріплення й реальне утвердження рівності громадян перед законом і судом. Це означає, по-перше, що не встановлюється жодних обмежень для осіб за будь-якими ознаками (майновий ценз, освіта, мова, належність до певної соціальної групи) у разі звернення до суду. Можливість такого особистого звернення залежить від наявності в особи, що звертається, процесуальної правоздатності й дієздатності. При цьому відмова від права або скасування права на звернення до суду за законом є недійсними.

По-друге, в Україні немає судів, які формувалися б за будь-якими наведеними специфічними ознаками (стать, національність, професія, соціальний статус тощо). Усі судові справи (за деякими винятками) розглядаються місцевими судами. Підсудність справ вищим судам, як правило, предметна, а не персональна, визначається тяжкістю злочинів або виключною важливістю справи.

Рівний доступ до суду також означає, що громадяни в суді користуються однаковими процесуальними правами і до них застосовуються існуючі норми матеріального права й однакові правила судочинства. Користуються принципом рівного доступу до суду як громадяни України, так і іноземці й особи без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами або міжнародними договорами України.

До гарантій реалізації принципу доступності судової влади слід віднести:

— організаційно-правові: а) судоустрійні — територіальну наближеність судів до населення; добір висококваліфікованих фахівців для виконання судової діяльності; належне забезпечення судів матеріально-технічною базою; раціональну організацію роботи апарату суду тощо; б) судочинні — порядок порушення судового провадження; процедуру судового розгляду справи, що передбачає зменшення бюрократизму; спрощення процедури по нескладних справах; безперешкодну можливість реалізації процесуальних прав сторонами; розумні строки судового розгляду; можливість оскарження рішень суду; їх реальне виконання тощо;

— матеріальні (економічні): а) розумність судових витрат і створення процесуального механізму відстрочення або часткового чи повного звільнення від оплати судових витрат на користь держави; б) фінансування судової діяльності, що забезпечує її незалежність; в) надання кваліфікованої юридичної допомоги на пільгових умовах вразливим верствам населення.

Стаття 8. Право на повноважний суд

1. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

2. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

Правила про підсудність судових справ, про які йдеться у ч. 1 коментованої статті, встановлені процесуальним законодавством з урахуванням сукупності юридичних ознак судової справи. На підставі цих ознак процесуальним законодавством КПК, ЦПК, ГПК, КУпАП) визначено суд, який вправі і зобов’язаний розглянути управу і вирішити її по суті.

Завдяки правилам про підсудність насамперед реалізується передбачене ст. 7 Загальної декларації прав людини право на розгляд і вирішення її справи компетентним судом. Крім цього, забезпечується функціонування всієї судової системи і гарантується швидкий та повний розгляд справи, здійснення засади рівності всіх громадян перед законом і судом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді, якому вона підсудна.

Передача справи на розгляд іншому суду допускається у виняткових випадках, коли це необхідно для забезпечення найбільш об’єктивного і повного розгляду справи. Ці випадки визначені у законодавстві (ЦПК, ГПК, КПК), наприклад, коли неможливо замінити відведеного суддю іншим суддею цього суду або забезпечити повторний розгляд справи тим самим судом у іншому складі суддів після скасування судового рішення тощо.

Питання про зміну підсудності справи вирішується судом у відповідності з вимогами процесуального законодавства.

Стаття 9. Рівність перед законом і судом