Розділ «ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО СУДОУСТРІЙ І СТАТУС СУДДІВ»

Ніхто не вправі вказувати судді, як слід оцінити ті чи інші обставини справи, примусити його постановити те чи інше судове рішення.

У випадку коли апеляційна або касаційна інстанція скасовує судове рішення і направляє справу на новий судовий розгляд, вона не вправі вказувати суду, яке судове рішення повинно бути постановлено при повторному розгляді справи (наприклад, як кваліфікувати злочин, яке призначити покарання або яку вимогу позивача слід задовольнити чи відхилити тощо). Ці питання є компетенцією виключно суду, який буде розглядати справу по суті.

При здійсненні правосуддя судді вирішують усі питання у справі за внутрішнім переконанням і за своєю совістю виходячи при цьому з обставин справи і підкорюючись лише вимогам закону.

Підкорення суддів лише закону полягає в тому, що розгляд справи відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Ніякі посилання на доцільність, вказівки і клопотання, від кого б вони не виходили, не звільняють суддів від обов’язку точно застосувати закон до обставин конкретної справи. Судові рішення, які ними ухвалюються, мають базуватися на аналізі всіх доказів у сукупності.

Незалежність суддів і підкорення їх лише закону взаємопов’язані, оскільки відсутність вимоги до суддів про дотримання закону при здійсненні правосуддя призвела б до сваволі. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, суддя, приймаючи рішення у конкретній справі, повинен керуватися законом виходячи з власного розуміння та переконання, які мають ґрунтуватися на всебічному, повному і об’єктивному дослідженні справи (див. п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів»).

Законодавством встановлено адміністративну відповідальність за прояви неповаги до суду, наприклад, за ухилення від явки в судове засідання, непідкорення розпорядженню головуючого в судовому засіданні, невжиття заходів по виконанню окремої ухвали (постанови) суду (ст. 1853 КУпАП).

Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду є злочином проти правосуддя і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 382 КК.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» зазначається, що нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати діяльність судів: приймають рішення, якими зобов’язують суди посилити боротьбу зі злочинністю. Є спроби втручання з боку представників законодавчої і виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ і призначення покарань. Трапляються випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу, застосування до них насильства у зв’язку зі здійсненням правосуддя.

Втручання у здійснення правосуддя і вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність.

Зокрема, згідно з кримінальним законодавством втручання в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення є злочином проти правосуддя (ст. 376 КК).

Під втручанням в діяльність судді розуміють вказівки, вимоги, погрози, обіцянки різних вигод, критику судді в засобах масової інформації до вирішення справи тощо з метою схилити його до ухвалення бажаного судового рішення або до вчинення чи невчинення певних процесуальних дій.

Передбачено також кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на його життя або здійснення таких самих дій щодо близьких родичів судді у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя (ст. 377, 378, 379 КК).

Положення про самостійність судів і незалежність суддів спрямовано на забезпечення таких умов, в яких суд зміг би мати реальну можливість приймати відповідні рішення без стороннього втручання, тиску або іншого впливу зовні, на підставі приписів закону.

З огляду на це істотне значення має встановлення гарантій самостійності судів і незалежності суддів. Вони передбачені Конституцією України (ст. 126), Законом «Про судоустрій і статус суддів».

Професійні судді не можуть брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-яку іншу посаду, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Це конституційне положення про несумісництво (ч. 2 ст. 127 Конституції) спрямовано на гарантування незалежності суддів при здійсненні правосуддя.

Право судді подати заяву про відставку є засобом забезпечення незалежності судді і його самостійності при здійсненні правосуддя, оскільки відставка судді — це почесне залишення посади за власним бажанням, або у зв’язку з закінченням строку повноважень, або досягненням 65-річного віку, або за станом здоров’я. Право на відставку має суддя, який працював на посаді не менше 20 років. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі самі гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна, допомога і, за його вибором, щомісячне грошове утримання на умовах, передбачених Законом «Про судоустрій і статус суддів», або пенсія на умовах, передбачених ст. 37 Закону «Про державну службу».

Гарантією правового становища суддів є й особливий механізм реалізації підстав звільнення у всіх випадках, передбачених ч. 5 ст. 126 Конституції: рішення про звільнення приймається лише після відповідного розгляду питання органом, яким суддя був наділений повноваженнями, тобто відповідно Верховною Радою України та Президентом України.

За вчинення дисциплінарного проступку суддя притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, передбаченому розділом VI цього Закону. У разі вчинення суддею злочину він притягається до кримінальної відповідальності.

Гарантіями самостійності судів і незалежності суддів є їх незмінюваність та недоторканність.