Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

21. Прийняття рішень, вчинення дій пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення (дії), - цей критерій відображає принцип пропорційності (адекватності). Дотримання принципу пропорційності особливо важливе при прийняті рішень або вжитті заходів, які матимуть вплив на права, свободи та інтереси особи. Метою дотримання цього принципу є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи. Принцип пропорційності, зокрема, передбачає, що:

1) здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідали б цілям, яких заплановано досягти;

2) якщо рішення або дія можуть обмежити права, свободи чи інтереси осіб, то такі обмеження мають бути виправдані необхідністю досягнення важливіших цілей;

3) несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка могла б настати за відсутності такого рішення чи дії;

4) для досягнення суспільно-корисних цілей необхідно обирати найменш "шкідливі" засоби.

Таким чином, принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

22. Прийняття рішення з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення - цей критерій випливає з принципу гласності прийняття рішень. Суб'єкт владних повноважень повинен застосовувати його, приймаючи рішення, що матиме вплив на права, свободи чи інтереси особи, особливо, якщо це рішення може мати несприятливі наслідки для особи. Особа, щодо якої приймають рішення, має право бути вислуханою суб'єктом владних повноважень: вона може наводити обставини та докази на їх підтвердження, правові аргументи тощо. Ця вимога не є обов'язковою, якщо спілкування із суб'єктом владних повноважень відбувається письмово і повноваження суб'єкта владних повноважень не є дискреційним. Наприклад, якщо для надання адміністративної послуги необхідно надати певні документи і за їх наявності суб'єкт владних повноважень зобов'язаний надати цю послугу, то немає сенсу у наданні особі можливості бути вислуханою.

Принцип гласності також вимагає від суб'єкта владних повноважень забезпечити особі доступ до інформації про обставини, які можуть бути покладені в основу рішення. Вибір способу надання інформації особі є прерогативою суб'єкта владних повноважень. Наприклад, через місцеві засоби масової інформації або поштою мешканці будинку можуть бути повідомлені про готування рішення щодо будівництва і відкриття автозаправки неподалік будинку. Звичайно, що дотримання цього принципу має бути узгоджено з положеннями законів про доступ до різних видів інформації.

Принцип гласності включає право особи на допомогу з боку суб'єкта владних повноважень у вигляді роз'яснення її прав, процедур тощо, а також право на захист, право мати представника, право знати про рішення, прийняте суб'єктом владних повноважень.

23. Прийняття рішення, вчинення дії своєчасно, тобто протягом розумного строку - цей критерій-принцип означає не лише необхідність дотримання часових рамок, що визначені у нормативно-правових актах, а й ухвалення рішення або вчинення дії протягом розумного строку, без невиправданого для конкретної ситуації зволікання. Тривалість розумного строку залежить від складності певного питання, нагальності його вирішення, кількості людей, залучених до справи, їхньої поведінки тощо.

24. Під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім зазначеним вимогам (пункт 1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" від 6 березня 2008 року N 2).

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача. Якщо ж права, свободи та інтереси позивача не були порушені, суд повинен відмовити у задоволенні позову і постановити окрему ухвалу, якою звернути увагу суб'єкта владних повноважень на недопустимість відхилення від принципів адміністративної процедури.

Зарубіжний досвід

25. Зазвичай у європейських країнах адміністративні суди при перевірці адміністративних актів не втручаються у вільний розсуд органів публічної адміністрації. Однак там такий розсуд чітко регламентований правом (насамперед процедурними нормами, що регулюють діяльність публічної адміністрації), що дає можливість адміністративним судам контролювати здійснення й дискреційних повноважень органів.

Наприклад, у Німеччині відповідно до § 114 Положення про адміністративні суди суд, розглядаючи питання дискреції адміністративного органу, обмежується перевіркою лише того, чи відповідають рішення, дії чи бездіяльність адміністративного органу межам власного розсуду, які передбачені законом, або меті уповноваження діяти на власний розсуд. На основі цього суд може констатувати протиправність рішення, дії чи бездіяльності адміністративного органу.

В Естонії, якщо установа, посадова чи інша особа, що здійснює публічно-правові адміністративні функції, уповноважені діяти дискреційно (на власний розсуд), то суд перевіряє також дотримання під час видання адміністративного акта чи вчинення дії меж і цілей дискреції, а також принципів пропорційності і рівного поводження з усіма, а також інших загальновизнаних принципів права (частина шоста статті 19 Адміністративного процесуального кодексу Естонії).

Рекомендована література

Георгієвський Ю. В. Адміністративна юстиція: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.2007 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2004. - 19 с.

Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / Навч. посібник / За заг. редакцією Куйбіди Р. О., Шишкіна В. І. - К.: Старий світ, 2006. - С. 79 - 86, 373 - 387, 427 - 451.

Перепелюк В. Г. Адміністративне судочинство: проблеми практики. - К.: Конус-Ю, 2007. - С. 20 - 25.