Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на свят­кові, неробочі та вихідні дні.

2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

1. У процесі відбування покарання у виді обмеження волі до засуджених застосовуються як заходи заохочення, так і заходи стягнення.

Заходи заохочення є важливою умовою закріплення позитивних змін в особистості засуджених, які стають на шлях виправлення. Частина 1 ст. 67 КВК України встановлює шість видів заохочень, які можуть застосовуватися до осіб, засуджених до обмеження волі, з них певна частина (подяка, нагородження похвальною грамотою, дострокове зняття раніше накладеного стягнення, до­звіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, не­робочі та вихідні дні) є заходами морального впливу, а певна частина (грошо­ва премія, нагородження подарунком) — матеріального впливу на засуджених.

Подяка може бути оголошена засудженому усно або письмово в наказі на­чальника виправного центру. Нагородження похвальною грамотою, подарун­ком, грошовою премією теж повинно оформлюватися відповідним наказом на­чальника виправного центру, територіального органу чи центрального апара­ту ДДУПВП. Дострокове зняття раніше накладеного стягнення повинно бути відображене в особовій справі засудженого.

Виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробо­чі та вихідні дні можливий тільки по території України, при цьому адміністра­ція виправного центру повинна враховувати можливість своєчасного повер­нення засудженого до виправного центру. Такий дозвіл може бути наданий засудженому не більш як один раз на місяць (ч. 3 ст. 69 КВК).

Заходи заохочення повинні, по можливості, оголошуватися засудженому у присутності інших засуджених і теж стимулювати їх до правослухняної по­ведінки.

2. Для застосування будь-якого заходу заохочення необхідні дві підстави: 1) сумлінна поведінка засудженого та 2) його сумлінне ставлення до праці. Ці категорії є оцінними поняттями.

Під сумлінною поведінкою зазвичай розуміється виконання покладених на засуджених обов’язків, дотримання правил громадського порядку, правил про­живання, норм законодавства та вимог адміністрації виправного центру. Сум­лінна поведінка передбачає не тільки наявність у засудженого заохочень, а й те, що засуджений подає позитивний приклад поведінки іншим засудженим. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання вимог режиму відбування покарання є обов’язком засудженого.

Сумлінним ставленням до праці вважається виконання поставлених зав­дань якісно й у встановлений строк, відсутність порушень трудової дисципліни, належне виконання трудових обов’язків. Це може бути і покращення кількіс­них та якісних показників виконуваної роботи, прояв трудової ініціативи, під­вищення робітничої кваліфікації або успішне оволодіння новою спеціальністю, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання пра­вил техніки безпеки, охорони праці тощо. Державний департамент України з питань виконання покарань рекомендує враховувати, що сумлінне ставлення до праці передбачає також прагнення засудженого до перевиконання встанов­лених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і надання матеріальної допомоги сім’ї або випла­ти аліментів. При оцінці ставлення до праці слід враховувати також виконан­ня засудженим робіт з благоустрою місць позбавлення волі без оплати праці.

3. Якщо засуджені стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою й чесним ставленням до праці довели своє виправлення, то вони адміністрацією ви­правного центру в установленому законом порядку можуть бути представлені до:

1) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким;

2) умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

4. Адміністрація виправного центру до засудженого може застосувати тіль­ки один захід заохочення. Проте власником підприємства, установи, організа­ції або уповноваженим ним органом до засуджених, які у них працюють, мо­жуть додатково застосовуватися заходи заохочення, що передбачені законодав­ством про працю.

5. Слід зазначити, що у період 2001—2003 років у ст. 10710 ВТК України передбачався ще й такий захід заохочення, як дозвіл на виїзд до близьких ро­дичів за межі виправного центру у відпустку терміном до 20 діб один раз на рік, який не знайшов свого подальшого відображення у нормах КВК України. Враховуючи те, що засуджені, відповідно до ч. 2 ст. 60 КВК України, мають право на відпустку, така відпустка повинна їм надаватися і те, що засуджені можуть все ж таки заохочуватися виїздом до близьких родичів за межі випра­вного центру на святкові, неробочі та вихідні дні, то слід повернутись і до та­кого заходу, як дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у відпустку. Нічого негативного в цьому не вбачається, оскільки застосуван­ня заходів заохочення до засуджених є правом, а не обов’язком адміністрації, прикладом втілення таких принципів кримінально-виконавчого законодавства, як диференціація та індивідуалізація виконання покарань, раціональне засто­сування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки.

Стаття 68. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, засу­джених до обмеження волі

1. До засуджених, які порушують трудову дисципліну і встановлений по­рядок відбування покарання, адміністрація виправного центру може застосо­вувати такі заходи стягнення:

попередження;

догана;

сувора догана;