Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

Посилки (передачі) і бандеролі вручаються засудженому після закінчен­ня строку його перебування в дисциплінарному ізоляторі, карцері або примі­щенні камерного типу (одиночній камері).

12. Засуджені, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі з виведенням на роботу, в приміщенні камерного типу (одиночній камері), працюють окре­мо від інших засуджених.

13. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак по­дання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м’яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стяг­нення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

14. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стяг­нення.

15. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація колонії надає йому можливість у встановленому порядку повідомити про це близьких роди­чів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

1. У статті, що коментується, визначений загальний порядок застосування заходів стягнення до засуджених, які тримаються в УВП. Зміст такої діяльно­сті адміністрації колонії складають три основні принципи: а) врахування при­чин, обставин і мотивів вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки; б) відповідність стягнення тяжкості та характеру по­рушення; в) заборона накладати кілька стягнень за одне вчинене порушення.

Правова природа встановленого в законі порядку застосування заходів стягнення зумовлена положеннями ст. 61 Конституції України, в якій зазна­чено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

2. Причина — це явище, що породжує інше явище і носить об’єктивний ха­рактер.

Обставина — це сукупність умов, за яких що-небудь відбувається. При цьо­му умови носять суб’єктивний характер, тобто це явища, на які може вплива­ти людина, її воля тощо.

Мотив (франц. motif — спонукальна причина; первісно — той, що приво­дить у рух, від лат. motives — рухомий) — усвідомлена спонука (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи утримання від них (бездіяльність), зумовлена потребами, інтересами та нахилами правопорушника, для задово­лення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні (злочинні) фор­ми й засоби.

3. До раніше накладених стягнень належать як ті, строки погашення яких не пройшли (ч. 4 статті, що коментується), так і ті, які застосовувалися до за­судженого протягом усього терміну відбування покарання у виді позбавлення волі. Як зазначено у п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини, пов’яза­ні з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі», «з метою найбільш повного з’ясування даних про особу підсудного до справи слід приєднувати <...> докладні характеристики про його поведінку та став­лення до праці у місцях позбавлення волі». Аналогічний зміст містить п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким», яка зобов’язує суди ретельно підходити до вивчення матеріалів, що характеризують особу засудженого протягом усього періоду відбування ним покарання.

4. Пояснення засудженого щодо суті його проступку можуть бути викла­дені ним як в усній, так і в письмовій формі. Усні пояснення засудженого по­садові особи, які здійснюють перевірку, заносять у довідку результатів опиту­вання, з якою письмово ознайомлюють правопорушника.

Разом з тим, засуджений, відповідно до вимог ч. 1 ст. 63 Конституції Укра­їни, вправі не давати будь-яких пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Зміст терміна «близькі родичі» ви­кладений у п. 11 ст. 32 КПК України.

5. Поняття тяжкості й характеру проступку засудженого носять у кожно­му конкретному випадку індивідуально-оцінний зміст, оскільки у криміналь­но-виконавчому законодавстві їх визначення відсутнє. Зміст цих термінів по аналогії (схожості, подібності тощо) можна встановити з поняття «тяжкість злочину» — небезпечності для суспільних відносин, які охороняються зако­ном. При цьому у складі правопорушення зміст його тяжкості складають такі об’єктивні ознаки та елементи, як об’єкт посягання, вид і форма посягання (дія чи бездіяльність, кількість посягань, їх інтенсивність), суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки і т. ін. Характер проступку визначається формою вини, суб’єктом правопорушення (вперше чи неодноразово, систематично вчиняв проступки), мотивом, метою та іншими суб’єктивними ознаками складу пра­вопорушення.

6. «Одночасно» означає «який відбувається в той самий час з чим-небудь іншим». Отже, за кілька проступків, які засуджений вчиняє без розриву в часі, адміністрація вправі накласти лише одне стягнення. У теорії права зазначені випадки відносять до так званої ідеальної сукупності: вчинення винною осо­бою одним діянням кількох правопорушень.

Як зазначено в п. 36 Європейських тюремних правил, покарання призна­чається тільки відповідно до положень закону або правил, винні особи не мо­жуть бути покарані за одне і те саме діяння двічі.

7. Одним із завдань судочинства, зазначених у ст. 2 КВК України, є забез­печення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив зло­чин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Цей принцип є пріоритетним і в кримінально-виконавчому праві, де, зокрема, знайшов своє вираження у ч. 2 статті, що коментується.

Особа, яка вчинила проступок, — це фізична, деліктоздатна особа, яка на момент вчинення правопорушення досягла віку, з якого наступає юридична відповідальність (у даному разі дисциплінарна), тобто — це суб’єкт правопо­рушення.

8. У частині 3 статті, що коментується, йдеться про такі строки давності, протягом яких засудженого можна притягнути до дисциплінарної відповіда­льності: а) протягом шести місяців з дня вчинення проступку; б) протягом де­сяти діб з дня виявлення проступку; в) протягом десяти діб з дня закінчення перевірки по факту проступку. При цьому базовим терміном для строків, ука­заних у пунктах «б», «в» цього коментаря є шестимісячний період, у межах якого адміністрація УВП вправі застосувати до правопорушника передбачені у ст. 132 КВК України заходи стягнення.

9. Вжите у ч. 4 статті, що коментується, слово «негайно» означає: те, що здійснюється, відбувається відразу, без затримки, терміново. Отже, накладене на засудженого стягнення має виконуватися терміново, без будь-яких затримок.