Розділ «ОСОБЛИВА ЧАСТИНА»

У частині 1 статті, що коментується вперше, на законодавчому рівні ви­значено поняття соціально-виховної роботи із засудженими як цілеспрямова­ної діяльності персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засудже­них. Перераховуються цілі виховної роботи із засудженими до позбавлення волі. Такими є:

1) виправлення і ресоціалізація засуджених;

2) формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспіль­но-корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів;

3) підвищення загальноосвітнього та культурного рівнів засуджених. Про­цес виховного впливу в умовах позбавлення волі є сукупністю об’єктивних і суб’єктивних чинників впливу на засуджених. До перших можна віднести умо­ви, які повинні бути створені в установах кримінально-виконавчої системи для виправлення правопорушників, а також матеріальну і виробничу бази. До суб’єктивних — цілеспрямовану діяльність персоналу (співробітників), їх про­фесійну, психолого-педагогічну майстерність, уміння визначити особливості людини, уміння знаходити і правильно використовувати найдієвіші засоби для їх виправлення і ресоціалізації.

2. Згідно з ч. 2 статті, що коментується, прийняття засудженими участі у виховних заходах враховується при: 1) визначенні ступеня їх виправлення;

2) застосуванні до них мір заохочення чи стягнення. Виходячи з розуміння сутності виправлення засуджених в умовах відбування покарань, закон вста­новлює залежність визначення ступеня його виправлення від участі у вихов­них заходах. Наукою, практикою та законодавством вироблені й широко за­стосовуються різноманітні підходи до визначення ступеня виправлення засу­джених, про які можна судити, насамперед, за їх ставленням до різноманітних матеріальних, духовних та інших загальнолюдських цінностей. Так, активна участь засуджених у виховних заходах (ст. 81 КК, статті 100, 101 КВК), або байдуже ставлення до них є реальним критерієм, показником. Оскільки за ставленням засуджених до виховних заходів можна певною мірою судити про результати виправного впливу, закон установлює, що участь засуджених у ви­ховних заходах заохочується і враховується при визначенні їх ступеня випра­влення і ресоціалізації. У цьому разі можуть застосовуватися різноманітні за­ходи заохочення, передбачені ст. 130 КВК України, або заходи стягнення, пе­редбачені ст. 132 цього Кодексу.

3. Частина 3 статті, що коментується, визначає: розпорядком дня колоній можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких для засуджених є обо­в’язковою.

4. Стимулювання правослухняної поведінки засуджених до позбавлення волі здійснюється з допомогою програм диференційованого виховного впли­ву. Реалізація цих програм є формою соціально-виховної роботи із засудже­ними, яка проводиться персоналом органів і установ виконання покарань у взаємодії з іншими державними та громадськими об’єднаннями для досягнення мети виправлення і ресоціалізації. Персональну відповідальність за організа­цію виховної роботи несе начальник виправної колонії. Безпосереднє її проведення забезпечує заступник начальника колонії з соціально-виховної та пси­хологічної роботи, який веде облік засуджених, котрі беруть участь у програ­мах, щоквартально організовує розгляд на засіданні методично-виховної ради колонії стан та ефективність реалізації програм. Начальники відділень соціа­льно-психологічної служби здійснюють індивідуальний облік засуджених, ко­трі беруть участь у програмах. Стосовно осіб, котрі беруть участь у психокорекційних програмах, індивідуальний облік здійснюється також психологами й лікарями-психіатрами.

5. Згідно з положенням про порядок реалізації у виправних і виховних ко­лоніях програм диференційованого впливу на засуджених до позбавлення волі, затвердженим наказом ДДУПВП, у колоніях реалізуються такі типові програ­ми: «Освіта», «Професія», «Правова освіта», «Духовне відродження», «Твор­чість», «Фізкультура і спорт», «Подолання алкогольної і наркотичної залеж­ності», «Підготовка до звільнення».

Програми диференційованого впливу на засуджених до позбавлення волі розробляються з урахуванням поведінки засуджених, їх соціально-педагогічної занедбаності, з урахуванням можливості виховної функції режиму відбування покарання, загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, заходів за­охочення і стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі, самодіяль­них організацій засуджених, громадських, благодійних і релігійних організа­цій, а також залучення засуджених до самовиховання.

Завданнями програм є: стимулювання правослухняної поведінки засу­джених, сприяння формуванню у них здорового способу життя й моральності; організація корисної зайнятості засуджених; розвиток особистого потенціалу засуджених, корисної ініціативи, творчих здібностей і професійних навичок, що сприятиме їх соціальній адаптації після звільнення; формування у засу­джених свідомого ставлення до цілей свого виправлення та розуміння ними залежності перспективи дострокового звільнення від відбування покарання від своєї особистої поведінки.

Стаття 124. Основні напрямки, форми і методи соціально-ви­ховної роботи із засудженими до позбавлення волі

1. У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізи­чне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нор­мам і вимогам суспільно корисної діяльності.

2. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивіду­альних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних прин­ципів і методів.

1. Відповідно до ч. 1 статті, що коментується, у виправних колоніях здійс­нюється моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне ви­ховання засуджених. Теорія і практика виконання покарання виробили основи виховання засуджених до позбавлення волі, організація і втілення яких дають змогу реалізувати на практиці ідею морального переорієнтування особи, яка переступила закон.

Законодавець одним з основних напрямів соціально-виховної роботи ви­значає моральні ідеали, завдання формувати в осіб, позбавлених волі, адекват­ного ставлення до добра і зла, поваги до людської особистості, власності, су­спільства, держави, закону. Під основними формами (складовими частинами) роботи з виправлення засуджених мається на увазі система впливу, яка визна­чає зміст виховання.

2. Моральне виховання виступає тут головним системотворним елементом. Саме моральна позиція є ядром особистості. Вона пронизує всі інші рівні її вихованості (або невихованості), розвиненості і поведінки. Будучи стрижнем виховного процесу, моральне виховання виступає у двох проявах: 1) як наці­лене безпосередньо на розвиток морального потенціалу особистості, на фор­мування її волі, почуттів, емоцій; 2) як складова частина усіх інших напрямів виховання. Правове виховання по суті прищеплює навички правослухняної поведінки, свідоме дотримання законів шляхом формування моральної пози­ції особистості.

3. Правове виховання — одна із форм соціально-виховної роботи, яка має на меті формування у засуджених правової культури, поваги до закону і праг­нення до його точного й неухильного виконання. Якісно проведене правове виховання — одна з гарантій запобігання скоєння нових злочинів під час від­бування покарання і після звільнення з установи виконання покарань. Право­ве виховання досягається, зокрема, шляхом ознайомлення засуджених з чин­ним законодавством та іншими нормативно-правовими актами. Правове ви­ховання має на меті досягти усвідомлення кожним засудженим своєї провини перед суспільством, справедливості призначеного покарання і пов’язаних з ним правообмежень. Виховання засуджених у дусі неухильного додержання вимог закону покликане усунути дефекти в їх правовій свідомості, допомогти їм пра­вильно визначити своє місце в житті, досягти того, щоб діючі нормативно-пра­вові акти стали для них єдиноможливими правилами поведінки в суспільстві. При роз’ясненні чинного законодавства слід наголошувати не тільки на гума­нізмі того чи іншого закону, а й створювати у засуджених тверде переконання в невідворотності покарання за вчинений злочин.

4. Трудове виховання виступає важливим засобом зміни світогляду кож­ної людини, в тому числі і засуджених, а ставлення до праці визначає соціаль­ну значущість особистості. Трудове виховання засуджених є процесом форму­вання або закріплення трудових навичок і вмінь, психологічної готовності до праці, морального до неї ставлення, усвідомлення потреби працювати. В юри­дичній літературі трудове виховання засуджених, нарівні з іншими засобами виправлення (режимом виконання і відбування покарання, суспільно корис­ною працею, соціально-виховною роботою, загальноосвітнім і професійно-тех­нічним навчанням, громадським впливом), має на меті: 1) виправлення засуджених; 2) запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальне попередження); 3) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальне попередження). Так, окрім вказаних, трудове виховання має еконо­мічну, соціальну та оздоровчу цілі.

5. Економічна мета праці полягає в тому, що особи, засуджені до позбав­лення волі, працюють на себе і на країну, громадянами якої вони є. Працюю­чи, засуджені створюють певні матеріальні цінності, які використовуються в нашому суспільстві.