Розділ «ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА»

6. Вжитий у ч. 2 статті, що коментується, термін «суд» означає — Верхов­ний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київ­ський і Севастопольський міські, міжобласні, районний (міський), міжрайон­ний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає спра­ву (п. 1 ст. 32 КПК).

Письмове повідомлення встановленої форми про місце відбування пока­рання засудженим направляється головам цих судів або безпосередньо судді, який постановив обвинувальний вирок (ч. 8 ст. 404 КПК) для здійснення су­дового контролю за виконанням вироку та вирішення інших, передбачених за­коном питань.

7. У разі прибуття до установи виконання покарань іноземних громадян адміністрація письмово роз’яснює їм їхні права та обов’язки і не пізніше трьох діб направляє відповідне повідомлення до Державного департаменту України з питань виконання покарань. Форму та зміст такого повідомлення встанов­лює Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань.

Про особливості правового статусу іноземців див. коментар до ст. 8 цього Кодексу.

Стаття 21. Застосування до засуджених примусових заходів ме­дичного характеру

1. Стосовно засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров’я інших осіб, та не пройшли повного курсу лікування, органами і уста­новами виконання покарань здійснюється лікування.

2. Якщо під час відбування покарання буде встановлено, що засуджений захворів зазначеними в частині першій цієї статті захворюваннями та відмов­ляється від лікування, орган або установа виконання покарань вносить до су­ду подання про застосування до такої особи відповідного примусового ліку­вання.

1. Примусові заходи медичного характеру — це надання за рішенням су­ду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспі­льно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особ­ливою частиною Кримінального кодексу України, з метою її обов’язкового лі­кування, охорони прав і законних інтересів зазначеного хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосовані такі заходи, нових суспільно небезпечних діянь. Визначення поняття та мети примусових захо­дів медичного характеру дано у ст. 92 КК України. Ці заходи не є криміналь­ним покаранням. За змістом положень Кримінального кодексу України, зако­нів України від 22 лютого 2000 р. «Про психіатричну допомогу» та від 19 лис­топада 1992 р. «Основи законодавства України про охорону здоров’я» метою застосування примусових заходів медичного характеру і примусового ліку­вання є:

— вилікування чи поліпшення стану здоров’я в осіб, названих у статтях 19, 20, 76, 93 та 96 КК України;

— запобігання вчиненню зазначеними особами нових суспільно небезпеч­них діянь (злочинів), відповідальність за які передбачена нормами Криміна­льного кодексу України.

2. Порядок застосування судом примусових заходів медичного характеру та примусового лікування визначений відповідно у статтях 408, 416—424 та 4111 КПК України.

3. Розмежовують такі передбачені законодавством види примусової пси­хіатричної допомоги і лікування, які застосовуються за рішенням суду:

а) примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної психіат­ричної допомоги, госпіталізації до психіатричних закладів зі звичайним, поси­леним або суворим наглядом, що застосовуються до осіб, які вчинили суспіль­но небезпечні діяння (злочини) у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини у стані осудності, але до постановлення вироку чи під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу;

б) примусове лікування, що здійснюється закладами охорони здоров’я чи медичними службами кримінально-виконавчих установ щодо неосудних та об­межено осудних осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, що становить не­безпеку для здоров’я інших осіб;

в) невідкладна примусова амбулаторна чи стаціонарна допомога у психі­атричних закладах, що надається особам, які за станом психічного здоров’я ста­новлять небезпеку для себе або оточуючих, але не вчинили жодного суспіль­но небезпечного діяння, відповідальність за яке передбачена нормами Кримі­нального кодексу України.

4. Примусове лікування засуджених в органах і установах виконання по­карань застосовується у двох випадках:

— коли воно призначене засудженому на підставі вироку суду, відповідно до ст. 96 КК України;

— коли таке лікування вироком призначене не було, а потреба в ньому ви­никла вже при відбуванні покарання.

5. Хвороби, що становлять небезпеку для здоров’я інших осіб, визначають­ся в різних нормативних актах.

До них, зокрема, належать туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, інфекційні хвороби та ін. При цьому, призначаючи примусові заходи медич­ного характеру, суд враховує: