Розділ «ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА»

7. Вид виправної колонії визначається Державним департаментом Украї­ни з питань виконання покарань (ст. 86 КВК) на підставі спеціально затвер­джених інструкцій і положень. Це здійснюють спеціально створені при тери­торіальних управліннях ДДУПВП Регіональні комісії та Апеляційна комісія Центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

8. Здійснення визначення виду виправної колонії, де повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі, ґрунтується на класифікації цих осіб, тобто розподілу їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов для досягнення цілей покарання.

У частині 2 цієї статті КВК України визначено загальні категорії засудже­них, які відбувають покарання у виправних колоніях того чи іншого рівня без­пеки. Більш конкретно ці категорії осіб визначені у нормативно-правових актах ДДУПВП і міжнародних правових джерелах, ратифікованих Україною.

9. Уперше засудженими до позбавлення волі є особи, які:

— раніше не засуджувалися до позбавлення волі або засуджувалися до ін­ших, більш м’яких покарань;

— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але судимість з них була знята або погашена в установленому законом порядку (статті 89—91 КК);

— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але пройшли строки давно­сті виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК);

— раніше засуджувалися до позбавлення волі, але були звільнені від від­бування покарання в порядку, встановленому статтями 75—79 КК України — з випробуванням, по акту амністії (ст. 86 КК) чи помилування (ст. 87 КК), або за хворобою (ст. 84 КК).

Відповідно до вимог Інструкції про порядок розподілу засуджених, особа вважається такою, що відбувала покарання у виді позбавлення волі, якщо во­на раніше відбувала його в установах виконання покарань ДКВС України, не­залежно від погашення або зняття судимості.

З огляду положень статей 88—91 КК України, навряд чи, такий підхід можна визначити правильним, адже з моменту погашення і зняття судимості особа позбувається статусу судимої та його кримінально-правових і соціаль­но-правових наслідків. Крім цього, вимоги зазначеної Інструкції суперечать статтям 61 та 63 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне й те саме правопору­шення та обмежений у правах і свободах не інакше, як по закону та на підставі вироку суду.

10. Поняття злочину, вчиненого з необережності, дано в ст. 25 КК України.

11. Поняття злочинів невеликої та середньої тяжкості, тяжких і особливо тяжких злочинів дано в ст. 12 КК України.

12. Порядок переведення засуджених з колоній мінімального рівня безпе­ки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня передбачений у статтях 100—101 КВК України та нормативно-правовими актами Централь­ного органу.

13. Вжитий законодавцем у п. 2 ч. 2 коментованої статті термін «можуть відбувати» означає, що це питання віддається на розсуд адміністрації устано­ви виконання покарання, тобто є її правом, а не обов’язком при здійсненні кри­мінально-виконавчої діяльності.

14. Відповідно до ст. 147 КВК України засуджені, які досягли 18-річного віку, переводяться з виховної колонії для подальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами три­мання. Винятки складають ті засуджені, яких залишають у виховних колоніях до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними 22 ро­ків (ст. 148 КВК).

15. У період відбування покарання у виді позбавлення волі, згідно з вимо­гами чинного законодавства, включаються:

— час перебування особи у місцях попереднього ув’язнення (ізоляторах тимчасового тримання та слідчих ізоляторах) — у співвідношенні «день за день» (один день тримання у цих установах дорівнює одному дню позбавлення волі (ч. 5 ст. 72 КК, ст. 338 КПК), у тому числі — час перебування у медичній установі, коли обвинувачений перебував під вартою (ч. 3 ст. 338 КПК);

— час перебування засудженого у слідчому ізоляторі при тимчасовому його переведенні з виправної колонії у разі необхідності проведення слідчих дій з його участю (ст. 4101 КПК, ст. 90 КВК);

— час перебування засудженого до позбавлення волі у лікувальних закла­дах МОЗ України під час відбування покарання та у виправних колоніях ліку­вального профілю ДКВС України (статті 88, 116 КВК, ст. 406 КПК);

— час перебування засудженого у відпустці (ст. 111 КВК);