Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

4. Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців. Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до громадян, які не працюють (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

5. Відповідно до п. 13.7.4 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у виді виправних робіт, дві копії постанови надсилаються на виконання до органу Державного департаменту України з виконання покарань не пізніш як наступного дня після її винесення. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу Державного департаменту України з виконання покарань про відбуття правопорушником стягнення.

Стаття 32. Адміністративний арешт

Адміністративний арешт установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

[У частині першій статті 32 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп.

1. Адміністративний арешт - найсуворіший захід адміністративної відповідальності. Суть його полягає в короткочасному, до 15 діб (відповідно до Закону України «Про надзвичайний стан» за деякі злісні порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адміністративний арешт може застосовуватися на строк до 30 діб), позбавленні волі правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без оплати праці. Застосовується адміністративний арешт лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. У зв’язку з цим У законодавстві за жоден адміністративний проступок арешт не встановлено як єдиний захід стягнення. Завжди є можливість застосувати попередження, штраф або виправні роботи.

2. Застосування адміністративного арешту передбачено за найсерйозніші проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).

3. Адміністративний арешт не може застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 років, неповнолітніх, інвалідів І та II груп (ст. 32), а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

4. Відповідно до п. 13.7.3 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, звернення до виконання постанови, що передбачає застосування адміністративного арешту, полягає в негайному надісланні двох копій постанови органу внутрішніх справ для виконання. Копія постанови надсилається також за місцем роботи (з роз’ясненням у супровідному листі про правила нарахування заробітної плати за час перебування під адміністративним арештом), навчання, проживання особи (останнє може мати місце в разі застосування інших видів адміністративного стягнення). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником стягнення.

Глава 4 Накладення адміністративного стягнення

Стаття 33. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

[Частину першу статті 33 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

1. Накладення адміністративних стягнень має відбуватися із дотриманням ряду загальних правил, суть яких полягає в реалізації найважливіших принципів адміністративної відповідальності - її законності та індивідуалізації. Виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень має ґрунтуватися, перш за все, на неухильному додержанні принципу законності. Відповідно до коментованої статті, стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за його вчинення, відповідно до КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення. Це правило означає, по-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення тільки того виду, який встановлено в санкції відповідної статті КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати позбавлення права керування за перешкоджання проведенню працівником міліції огляду транспортних засобів, попередження - за безквитковий проїзд пасажира в міському транспорті, оскільки ці стягнення санкціями відповідно ст. 122-3 і ст. 135 КпАП не передбачено. По-друге, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче за нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру. По-третє, під час накладення адміністративного стягнення має бути дотримано всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу адміністративного проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності тощо.

2. Важливе значення для адміністративно-юрисдикційної діяльності має визначення в ч. 2 коментованої статті обставин, які має враховувати суб’єкт цієї діяльності при накладенні стягнення з метою індивідуалізації відповідальності. До таких факторів віднесено характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. Розуміння змісту цих обставин необхідне для обґрунтованості призначення конкретного заходу адміністративної відповідальності.

3. Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб, засоби вчинення правопорушення тощо).

4. Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб’єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому тощо), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім’ї, колег, однокласників і однокурсників тощо. Всі ці обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), яка розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

5. Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Так, вчинення правопорушення умисно відрізняється від вчинення його з необережності. В першому випадку ступінь вини порушника вищий. Деякі правопорушення може бути вчинено тільки умисно. В цих випадках для визначення ступеню вини порушника має значення вид умислу - прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступінь вини порушника може підвищити наявність корисливого мотиву.