Розділ II. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов’язати своєю працею усунути її.

[У частину другу статті 40 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

[У статтю 40 внесено зміни згідно із Законом України від № 244/94-ВР 15.11.94 p.]

1. Усяке правопорушення є шкідливим, оскільки об’єктом посягання виступають суспільні відносини. Воно завдає шкоди, оскільки вносить дезорганізацію в суспільні відносини, порушує їх нормальне здійснення, створює перешкоди для реалізації прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб. У цьому розумінні шкода є соціальною категорією. Шкода, яка завдається адміністративним правопорушенням, у соціально- правовому аспекті полягає в сукупності негативних наслідків, що є порушенням правопорядку, дезорганізацію суспільних відносин, а також водночас (хоча й не завжди) зменшення, знищення, будь-якого блага, цінності та суб’єктивного права.

2. Чинним законодавством встановлено адміністративну відповідальність за широке коло адміністративних правопорушень, що пов’язані із завдаванням матеріальної шкоди державі, організаціям і громадянам. До них можна віднести правопорушення, передбачені статтями 51, 104, 110, 115, 132, 136, 148 КпАП України, ч. 3 ст. 111, ч. 3 ст. 114, ч. 1 ст. 119 КпАП України та інші. Багато з них належить до діянь із матеріальним складом. Це означає, що адміністративна відповідальність настає лише за наявності наслідків у вигляді матеріальної шкоди. Наприклад, адміністративна відповідальність за недодержання стандартів і технічних умов при транспортуванні, зберіганні і використанні (експлуатації) продукції (ст. 170 КпАП) настає за умови, якщо це спричинило зниження якості, псування або наднормативні втрати продукції. Однак багато адміністративних правопорушень, що належать до діянь з формальним складом, також дуже часто породжують наслідки матеріального характеру. Так, наприклад, розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист (ст. 185-11 КпАП) може мати своїми наслідками вжиття нових заходів безпеки, що потребують відповідних витрат.

3. Відшкодування шкоди, яка заподіяна адміністративним правопорушенням, може здійснюватися в таких формах: 1) накладення обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду (ст. 40 КпАП); 2) повернення майна володільцеві (ст. 265 КпАП); 3) добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди (п. 2 ч. 1 ст. 34 КпАП); 4) у порядку цивільного судочинства (ч. 3 ст. 40 КпАП).

4. Відшкодування майнової шкоди в порядку цивільного судочинства вирішується за правилами ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До того ж збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того самого роду та тієї самої якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

II. ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Глава 5 Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення

Стаття 41. Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці

Порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, а також інші порушення вимог законодавства про працю -

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності від п’ятнадцяти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[Частину першу статті 41 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 1979-ІІІ від 21.09.2000 p.]

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці -

тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб’єктів підприємницької діяльності - від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[У частину другу статті 41 внесено зміни згідно із Законом України № 1979-ІІІ від 21.09.2000 р.]

[У статтю 41 внесено зміни згідно із Законом України № 8/95-ВР від 19.01.95 p.]

1. Кожен має право на працю, що дає змогу заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Ці положення закріплені Конституцією України.