Розділ V ГАРАНТІЇ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ

Стаття 160. Права і обов'язки сторін при розгляді земельних спорів

Сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і, у разі незгоди з цим рішенням, оскаржувати його.

Загальна характеристика. Коментована стаття вміщена в главу "Вирішення земельних спорів". З назви, а так само зі змісту прямо не випливає, що яких процедур розгляду земельних спорів (судової, адміністративної чи обох) дана норма може бути застосована.

Логічно припустити, що вона стосується процедури розгляду земельних спорів орга­нами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування, оскільки ст.159 ЗКУ, що передує коментованій статті, присвячена розгляду спорів цими органами, і наступна ст. 161 також. Отже, система побудови глави свідчить на користь висловленого припущення. Крім того, права та обов'язки сторін у судовому процесі чітко (набагато чіткіше та детальніше, ніж у коментованій нормі) передбачені у спеціальному процесуальному законі (ст.ст. 27, 31 ЦПК України, ст.ст. 49, 51 КАС України, ст. 22 ГПК України), яким суд і буде керуватись відповідно до ст. 2 ЦПК України, ст. 5 КАС України, ст. 4 ГПК України, незважаючи на зміст норм ЗКУ з цього питання. Відтак щодо судового розгляду земельних спорів наявність коментованої норми ніяк не впливає на реалізацію прав осіб, що беруть участь у судовому розгляді.

Стаття 161. Виконання рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів

   1. Рішення відповідних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

   2. Виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення.

   3. Виконання рішення не звільняє порушника від відшкодування збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення земельного законодавства.

   4. Виконання рішення щодо земельних спорів може бути призупинено або його термін може бути продовжений вищестоящим органом або судом.

До частини першої. Коментована норма допускає негайний вступ у силу рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування, тобто з моменту проголошення. З цього часу воно підлягає виконанню у спосіб, визначений в даному рішенні. Відповідно до ст. 73 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення органів місцевого самоврядування, "прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об 'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також: громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території".

Конкретизацією коментованої норми є також положення п. 8 Положення про Державний комітет із земельних ресурсів України, затвердженого ПКМ від 19.03.2008 №224, який встановлює, що "у випадках, передбачених законодавством, рішення Цержкомзему є обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами ".

Призупинення виконання рішення, передбачене коментованою статтею, на наш погляд, повинно мати місце з моменту порушення судом провадження у справі у встановленому процесуальним законом порядку (ст. 122 ЦПК України, ст. 107 КАС України, ст. 64 ГПК України). Сам факт надіслання позовної заяви до суду не має правового значення, оскільки позовна заява в подальшому може бути залишена без розгляду.

Закон не передбачає обов'язкового повідомлення судом органу, що виконує рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування, про прийняту позовну заяву. Відтак, необхідність повідомлення з очевидністю лягає на зацікавлену особу - позивача.

До частини другої. Виконання рішення органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи органу місцевого самоврядування щодо земельного спору здійснюється тим органом, який прийняв це рішення. Строк виконання має бути зазначений у рішенні відповідно до ч. 4 ст. 159 ЗКУ (див. коментар).

Що мається на увазі під виконанням рішення, із змісту закону незрозуміло. Механізму реалізації, як і практичного застосування, коментована норма на сьогодні не має.

До частини третьої. Рішення органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції розв'язує питання щодо розташування меж земельних ділянок, додержання громадянами правил добросусідства, розташування обмежень у використанні земель, земельних сервітутів тощо. Проте дані органи не уповноважені вирішувати питання про відшкодування збитків, заподіяних пору­шеннями земельних прав до відновлення останніх. З урахуванням цього, збитки (якщо вони мали місце) можуть бути відшкодовані у загальному порядку - судовому.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва внаслідок порушення норм земельного законодавства, що спричинили погіршення якості угідь внаслідок нега­тивного впливу та інших факторів, перелічених у ст. 207 ЗКУ, відшкодовуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (див. ст.ст. 207-209 ЗКУ та коментар до них).

Підстави і порядок відшкодування збитків визначені ст.ст. 156, 157 ЗКУ (див. коментар до цих статей).

На нашу думку, не зовсім виправданим є вживання у коментованій нормі сполучника "або", який вказує на альтернативність у відшкодуванні збитків або втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва. Оскільки ці поняття є відмінними і зумовлюють засто­сування пов'язаних з ними різних норм ЗКУ (ст.ст. 207, 208 та ст.ст. 156, 157 відповідно), то і можливість одночасного їх використання не виключається (див. додатково коментар до ч. 4 ст. 207 ЗКУ).

До частини четвертої. Коментовану норму слід розглядати в сукупності із ч. 1 ст. 161 ЗКУ, за якою оскарження рішення до суду автоматично призупиняє виконання оскарженого рішення.