Розділ III ПРАВА НА ЗЕМЛЮ

До пункту "ж". Під умовою "додержання природоохоронних вимог" не можна розуміти дотримання загальних положень екологічного законодавства, що є загальним обов'язком усіх без винятку землевласників та землекористувачів, який випливає із закону (див. п. "б" ч. 1 ст. 91 та п. "б" ч. 1 ст. 96 ЗКУ та коментар до них). Натомість, мається на увазі встановлення додаткових обмежень, наприклад, в охоронних договорах, що укладаються із власниками або користувачами земель природно-заповідного фонду та/або історико-культурного при­значення відповідно до ст. 28 та ін. ЗУ "Про природно-заповідний фонд", ст. 23 ЗУ "Про охорону культурної спадщини".

До пункту "з". Умова ''надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку"" встановлена законодавчо. Цей обов'язок стосується всіх власників та землекористувачів незалежно від їх бажання (за певними винятками - див., зокрема, ст. 17 ЗУ "Про фермерське господарство", ч. 4 ст. 47 Водного кодексу України - коли землевласник або землекористувач має право дозволяти або не дозволяти певну діяльність).

Так, ЗУ "Про мисливське господарство та полювання" передбачає режим і порядок здійснення полювання. Строки полювання визначаються відповідно до ст. 19 Закону.

Режим, порядок здійснення та строки рибальства (любительського, спортивного та промислового) визначаються на підставі ЗУ "Про тваринний світ", ПКМ від 18.07.1998 №1126 "Про затвердження Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства", а щодо промислового рибальства - нормативними актами Держкомрибгоспу про режим промислового рибальства на відповідний рік.

Режим, порядок та строки заготівлі дикорослих рослин визначаються відповідно до ст. 9 ЗУ "Про рослинний світ" "з додержанням правил, що затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища, без ... відповідних дозволів" (ч. 2 статті) в порядку загального користування рослинним світом або згідно із ст. 10 названого Закону в порядку спеціального користування.

До пункту "и". Перелік обмежень, зазначений у коментованій статті та взагалі у главі 18 ЗКУ "Обмеження прав на землю" не є вичерпним. Його можна продовжити, виділивши також такі обмеження прав на землю:

зони особливого режиму забудови - їх режим і порядок встановлення визначаються ст. 39 ЗКУ, ЗУ "Про основи містобудування", "Про архітектурну діяльність", "Про планування та забудову територій", будівельними нормами та правилами: ДБН 360-92 "Планування та забудова населених пунктів", та ін.;

водоохоронні зони, водозахисні смуги, берегові смуги водних шляхів - режим і порядок встановлення визначаються главою 12 ЗКУ, ст.ст. 87-93 ВК України;

зони надзвичайних екологічних ситуацій - поняття, правовий режим та порядок оголошення передбачені ст. 1 ЗУ "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", актами про оголошення окремих зон надзвичайних екологічних ситуацій: напр., Указ Президента "Про оголошення територій у межах населених пунктів Болеславчик, Мічуріне, Підгір'я, Чаусове-1, Чаусове-2 Первомайського району Миколаївської області зоною надзвичайної екологічної ситуації" від 31.08.2000 №2039, затверджений Законом від 05.09.2000 №1931.

Наведений перелік, поза сумнівом, не може вважатися вичерпним.

Різновидом обтяжень земельних ділянок є встановлення ренти, емфітевзису та суперфіцію, сервітуту (див. ст.ст. 98-102-1, 131 ЗКУ та коментар до них).

До частини другої. Ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають обме­ження таких речових прав на землю як право власності, право земельного сервітуту, право постійного користування земельною ділянкою, емфітевзис, суперфіцій тощо. Норми закону в частині реєстрації обмежень прав на землю на сьогодні не мають механізму реалізації - досі не створено Державного реєстру прав на нерухоме майно, у якому повинні реєструватися речові права, що унеможливлює реалізацію Закону. З іншого боку, багато обмежень, пере­рахованих у ч. 1 коментованої статті, встановлені безпосередньо законом і фактично діють незалежно від їх реєстрації або нереєстрації.

Переважну кількість обмежень відрізняє від меж права тимчасовий характер. Тимчасовість може виявлятись у встановленні строку дії обмежень, кінець якого може пов'язуватись з настанням певної календарної дати, збігом встановленого терміну, настан­ням юридично значимої події тощо.

В залежності від виду обмеження та з урахуванням меж допустимості визначення його особливостей, строк дії обмеження може бути обумовлений у нормі закону чи в договірному порядку.

Стаття 112. Охоронні зони

1. Охоронні зони створюються:

а) навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;

б) уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти.

2. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

До частини першої. Охоронні зони можна визначити (за відсутності законодавчого визначення) як території із обмеженим режимом використання, що встановлюються навколо особливо цінних та/або вразливих об'єктів з метою їх фізичної охорони та, у деяких випад­ках, зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Охоронні зони, зокрема, встановлюються навколо: