Розділ ІІ ЗЕМЛІ УКРАЇНИ

   2. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

До частини першої. Коментовану норму слід застосовувати із урахуванням того, що деякі об'єкти природно-заповідного фонду та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 Закону "Про природно-заповідний фонд України", а також положення ст.ст. 83, 84 ЗКУ щодо земель, що не можуть приватизуватися). Між тим, відповідні землі теоретично все-таки можуть перебувати у приватній власності, якщо, наприклад, при створенні об'єкту природно-заповідного фонду земельна ділянка приватної власності (її частина) під об'єктом не була викуплена у державну власність.

До частини другої. У коментованій нормі швидше йдеться не про "порядок", а про "режим" використання, який відрізняється в залежності від виду об'єкту природно-заповідного фонду. Щодо видів об'єктів природно-заповідного фонду див. ст. 44 ЗКУ та коментар до неї. Правовий режим кожного із об'єктів природно-заповідного фонду, вимоги щодо їх зонування тощо визначаються розділом III (ст.ст. 15-38) ЗУ "Про природно-заповідний фонд України", а також положенням про відповідний об'єкт або проектом організації його території, що приймаються відповідно до наказу Мінприроди від 06.07.2005 №245 "Про затвердження Положень про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України", наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства культури України від 20.02.1998 №21/46 "Про затвердження Положення про зоологічний парк загальнодержавного значення".

Можна виділити такі особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду.

Насамперед, безпосередньо із цільового призначення випливає заборона здійснення на землях природно-заповідного фонду будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об'єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст.ст. 7, 9 та ін. Закону "Про природно-заповідний фонд України").

Встановлений особливий порядок оголошення територій об'єктами природно-заповідного фонду (ст.ст. 51-55 Закону "Про природно-заповідний фонд України"). Створення об'єктів природно-заповідного фонду регламентується також ЗУ "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" та "Про екологічну мережу України", ПКМ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 №1094.

Здійснюється внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об'єкти природно-заповідного фонду.

Встановлений пільговий режим оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком: відповідно до п. 1 ст. 12 Закону "Про плату за землю", майже всі об'єкти природно-заповідного фонду (крім мисливських заказників), звільняються від земельного податку.

За порушення правового режиму земель природно-заповідного фонду встановлена посилена відповідальність: у КК України передбачена кримінальна відповідальність за ст. 252 "Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", вчинення злочину на території природно-заповідного фонду є кваліфікуючою ознакою складу злочину "Порушення правил охорони надр" (ст. 240 КК України) та конститутивною ознакою складів злочину "Незаконна порубка лісу" (ст. 246) та "Незаконне полювання" (ст. 248). Встановлена також адміністративна відповідальність за порушення режиму об'єктів природно-заповідного фонду - див. ст. 91 "Порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду" КУпАП. Вчинення правопорушення на території об'єкта природно-заповідного фонду є підставою для застосування адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 77-1 КУпАП "Самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків". Ст. 65 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" встановлює особливості застосування цивільної відповідальності - шкода стягується на основі кадастрово-екологічної оцінки та спеціальних такс. Ст.ст. 7 та 9 ЗУ "Про плату за землю" передбачають підвищені ставки земельного податку у разі невикористання земель природно-заповідного фонду за безпосереднім призначенням.

Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання

1. До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

(Частина перша статті 46 в редакції Закону № 3404-IV від 08.02.2006)

   2. Межі земель іншого природоохоронного призначення закріплюються на місцевості межовими або інформаційними знаками.

   3. Порядок використання земель іншого природоохоронного призначення визначається законом.

До частин першої та третьої. Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко, не даючи формальної відповіді, які саме земельні ділянки слід віднести до земель іншого природоохоронного призначення. Так само бланкетний характер має ч. 3 коментованої статті, яка стосується порядку використання (режиму) земель "іншого природоохоронного призначення".

Розглянемо чинне законодавство на предмет виявлення земель, що через свій природоохоронний режим можна було б віднести до земель "іншого природоохоронного призначення".

На наш погляд, до таких земель слід віднести охоронні зони, що встановлюються навколо об'єктів природно-заповідного фонду (п. "а" ч. 1 ст. 112 ЗКУ, розділ IV ЗУ "Про природно-заповідний фонд України"). Території цих зон не належать до земель природно-заповідного фонду, проте мають особливий природоохоронний режим (ст. 40 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України").

Також ст. 55 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести їх до земель іншого природоохоронного призначення. Так, наприклад, ст. 2 Указу Президента України "Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання" від 24.04.1998 №374/98 передбачено, що "на територіях, що резервуються, не допускається без погодження з Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України житлове, господарське, дачне будівництво, проведення меліоративних робіт, розорювання та заліснення цілинних і перелогових земель та інша діяльність, яка може призвести до знищення або руйнування цінних природних комплексів та об'єктів." Н. Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення[139] (див. ст.ст. 60-64 ЗКУ та коментар до них). Слід погодитися із таким підходом.

До земель іншого природоохоронного призначення також можна віднести водно-болотні угіддя, визначені відповідно до Конвенції про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (див. також ПКМ від 23.11.1995 №935 "Про заходи щодо охорони водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення", від 29.08.2002 №1287 "Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення", наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 27.12.2002 №524 "Про затвердження Структури, змісту і порядку ведення паспорта водно-болотного угіддя міжнародного значення").

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Правовою основою для формування екологічної мережі в Україні є ЗУ "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21.09.2000 та "Про екологічну мережу" від 24.06.2004.