Розділ IX ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

До пункту "г". Частина нормативних актів центральних органів виконавчої влади не узгоджувалася із положеннями ЗКУ на момент набрання ним чинності 01.о і.2002 року, у зв'язку із чим KM України було доручено забезпечити внесення до них відповідних змін. Так, наприклад, істотні зміни після прийняття ЗКУ були внесені до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту України від 14.06.1994 року №18/5 (зараз замінена Інструкцією, затвердженою наказом Мінюсту від 03.03.2004 №20/5) тощо.

У зв'язку із прийняттям ЗКУ було скасовано низку актів органів центральної виконавчої влади, зокрема, спільний наказ Держкомзему України та Мінюсту України "Про затвердження порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок від 06.06.1996 № 14/5/48, наказ Держкомзему України "Про розвиток ринку землі в Україні" від 15.05.2000 №56 та ін.

Хоча на виконання ЗКУ було прийнято цілу низку підзаконних нормативно-правових актів (див. коментар до ст. З ЗКУ), все-таки завдання "прийняття центральними органами виконавчої влади України нормативно-правових актів, передбачених цим Кодексом" виконане не повністю. Наприклад, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів в порушення ч. 2 ст. 106 ЗКУ до сих пір не прийняв акту, яким визначалися б види межових знаків.

До пункту "ґ". Потреби працівників соціальної сфери села чи постраждалих від аварії на ЧАЕС у земельних ділянках на сьогодні забезпечуються нарівні із іншими категоріями фізичних осіб - на виконання норм ЗКУ урядом не приймались окремі нормативні акти щодо пільгового чи спрощеного порядку забезпечення даних осіб земельними ділянками (щодо "пільг" даних категорій осіб у питанні приватизації земельних ділянок див. ст 25 ЗКУ та коментар до неї, а також коментар до ч. 6 ст. 118 ЗКУ). KM України практично позбавлений важелів для забезпечення виконання коментованого пункту, особливо враховуючи п. 12 Розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, за яким з розпорядження органів виконавчої влади виведені землі населених пунктів. Тому практика "застосування" даної норми засвідчила її декларативний характер.

До пункту "д". Виконання доручення, передбаченого коментованим пунктом, практично було зірвано[440]. Завдання введення у штати місцевих рад посад інженерів-землевпорядників лишається актуальним і досі.

До пункту "е". Кабінетом Міністрів України були не в повному обсязі виконані заходи щодо визначення потреби наукових установ та навчальних закладів у земельних ділянках, передбачені коментованим пунктом, що змушена була констатувати ВР України у Постанові "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" 22.05.2003 №882-IV.

До пункту "є". На виконання коментованого пункту, щоправда, із порушенням відведеного строку, KM України своєю постановою від 11.10.2002 №1531 затвердив Методику експертної грошової оцінки земельних ділянок (див. ст. 201 ЗКУ та коментар до неї).

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим привести свої нормативно-правові акти у відповідність з цим Кодексом.

На виконання коментованого пункту Верховною Радою АР Крим (постанова від 20.02.2002 №2282-2/02) було визнано такою, що втратила чинність, постанову "Про поло­ження про порядок розгляду у Верховній Раді Автономної Республіки Крим питань про вилучення та надання земельних ділянок" від 16.02.2000 №912-2/2000, а також (постанова від 16.11.2005 №1505-4/05) постанову від 19.12.2001 №2200-2/01 "Про дотримання на території Автономної Республіки Крим законодавства України в частині охорони та раціонального використання земельних ресурсів при розробці корисних копалин загальнодержавного значення".

6. Кабінету Міністрів України створити Державний земельний (іпотечний) банк з відповідною інфраструктурою та запровадити державну реєстрацію прав на землю відповідно до статті 202 цього Кодексу.

У частині створення Державного земельного (іпотечного) банку даний пункт на сьогодні лишається невиконаним. Перш за все, залишається неприйнятим закон про державний земельний (іпотечний) банк (див. пп. "в" п. 4 даного розділу). Поза сумнівом, потреба у правовому закріпленні статусу банку дійсно існує. Як вказує Н. Грищук на основі зарубіжного досвіду (насамперед, Німеччини), доцільно законодавчо встановити організаційно-правові форми спеціалізованого іпотечного банку, встановити перелік можливих його операцій (відмінний від аналогічного в неспеціалізованому банку), визначити спеціальні вимоги сто­совно нагляду за такими банками. Проте, як слушно звертає увагу І. І. Каракаш, "найбільш складним завданням є не розробка відповідного нормативно-правового акта щодо створення земельного (іпотечного) банку, а саме заснування такої державної банківської установи". Необхідність створення державного земельно-іпотечного банку в новітній історії української держави було офіційно визнано вперше ще в Указі Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10.11.1994, коли Кабінету Міністрів України було доручено розробити відповідно нормативно-правову базу; у коментованому розділі це доручення відтворено; проте про­блема, очевидно, полягає не у площині нормативно-правового регулювання, а у фінансовій, організаційній сфері.

Не набагато краща ситуація із державною реєстрацією прав на землю - див. ст. 202 ЗКУ та коментар до неї.