Розділ «ЧАСТИНА ВОСЬМА ТЕОРІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА»

Відмінності між законним інтересом і юридичним обов’язком:

1) законний інтерес є певним правовим дозволом, а юридичний обов’язок є правовою необхідністю;

2) якщо законний інтерес безпосередньо відображає прагнення суб’єктів правовідносин до володіння певними соціальними благами, то юридичний обов’язок побічно відображає інтереси суб’єктів правовідносин, слугує способом їх реалізації;

3) змістом законного інтересу є правомочності суб’єкта в межах дозволеної поведінки, а змістом юридичного обов’язку - належна поведінка в межах необхідного;

4) законний інтерес має обмежену структуру, а юридичний обов’язок - широку і різнобічну структуру;

5) законний інтерес не має кореспондуючого йому прямого обов’язку, його заміняє обов’язок загального характеру (не заважати намаганням використовувати можливості для реалізації свого інтересу); юридичний обов’язок завжди відповідає певному суб’єктивному праву іншої особи (осіб), а оскільки законний інтерес опирається на суб’єктивні права, то сприяє його (законного інтересу) непрямій реалізації і захисту;

6) законний інтерес не має формальної визначеності (у більшості випадків може бути реалізований в межах чинного законодавства), а юридичний обов’язок має конкретну визначеність і закріплення в законі, як і суб’єктивне право;

7) формою реалізації законного інтересу є використання, а юридичного обов’язку - виконання;

8) законний інтерес має диспозитивний характер, а юридичний обов’язок - імперативний;

9) законний інтерес не забезпечується державним примусом, тоді як юридичний обов’язок - забезпечується.

Наприклад, законний інтерес громадянина полягає в тому, щоб в аптеках були ліки підвищеного попиту. У разі їх відсутності він не може ні придбати медикаменти, ні вимагати від працівників аптеки надання їх в обов’язковому порядку. Отже, законний інтерес не забезпечений обов’язком.

Головні причини існування законних інтересів:

1) матеріальні (економічна зумовленість) - у законних інтересах опосередковуються лише ті інтереси, які бажано забезпечити матеріально, фінансово, але ще немає можливості це зробити;

2) кількісні (різноманіття інтересів і неможливість їх врегулювати за допомогою суб’єктивних прав) - в законних інтересах опосередковуються ті інтереси, які право не встигло «перевести» у суб’єктивні права у зв’язку із суспільними відносинами, що розвиваються (неможливість опосередковувати інтереси «у ширину») і які не можна типізувати у зв’язку з їх індивідуальністю, рідкістю, випадковістю тощо (неможливість опосередковувати інтереси «у глибину»);

3) якісні (значущість для суспільства) - в законних інтересах відображаються менш значущі інтереси і потреби, ніж у правах. Законні інтереси дають змогу забезпечувати різноманітні нестатки і запити громадян, задовольняти і захищати в легітимному порядку нові виниклі інтереси, що прямо не закріплені як суб’єктивні права.

Не слід перефразовувати словосполучення «права та законні інтереси» на «законні права та інтереси», з останнього випливає, що права можуть бути незаконними.

У західній доктрині законному інтересу надається певне юридичне значення - він розглядається як домагання на дотримання державними органами і посадовими особами (публічною адміністрацією) порядку реалізації прав і свобод, що встановлений законом, зокрема застосування зацікавленою особою вимоги визнання незаконними акти і дії посадових осіб.

§ 6. Суб’єкти права як суб’єкти (учасники) правовідносин

Суб’єкти (учасники) правовідносин - індивідуальні або колективні суб’єкти, які на підставі правових норм використовують свою правосуб’єктність у конкретних правовідносинах, тобто реалізують суб’єктивні права і юридичні обов’язки, повноваження і юридичну відповідальність. Наприклад, суб’єктний склад податкових правовідносин містить у собі дві сторони: платник податків (платник зборів) і держава (в особі компетентних органів). Учасниками кримінально-виконавчих правовідносин є засуджений, а також посадові особи й органи, на які покладений обов’язок виконання покарання.

Щоб стати суб’єктом (учасником) правовідносин, потрібно бути суб’єктом права, тобто мати правосуб’єктність (правоздатність, дієздатність, деліктоздатність).