Розділ «ЧАСТИНА ВОСЬМА ТЕОРІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА»

4) правомочність на користування соціальними благами (право- користування) на основі певного суб’єктивного права (наприклад, право покупця користуватися купленим товаром на власний розсуд).

Юридичний обов’язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб’єкта права, що встановлена юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечувана державою. Носієм юридичного обов’язку є правозобов’язаний.

Зміст юридичного обовуязку складається з елементів, що є конкретними юридичними вимогами до правозобов’язаної сторони:

1) здійснювати певні дії (активні обов’язки) або утриматися від них (пасивні обов’язки) - це зобов’язання діянням;

2) реагувати на законні вимоги правомочної сторони їх виконанням (наприклад, обов’язок виконувати умови договору) - це зобов’язання виконанням;

3) нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов’язків або несумлінного їх виконання, тобто такого, що суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов’язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору) - це зобов’язання зазнавати обмежень або позбавлення благ;

4) не заважати управомочній стороні користуватися благом, яке вона отримала по праву - це зобов’язання не перешкоджати контрагенту.

Не варто вважати юридичним обов’язком тільки той, що супроводжується санкцією. Є чимало обов’язків, які фактично не передбачають примусового виконання (наприклад, відповідач зник або не має засобів).

І суб'єктивне юридичне право, і юридичний обов'язок поєднують те, що вони: виходять з юридичних норм; забезпечуються державою; не безмежні, а існують у певних суворих межах - це завжди «міра» поведінки. Суб’єктивні права й обов’язки перебувають у тісному взаємозв’язку, є взаємозалежними, зумовлюють одне одного. Завдяки їм між суб’єктами права виникає зв’язок, який називається правовідносинами.

§ 5. Законний інтерес, його співвідношення із суб'єктивним правом і юридичним обов'язком

Законний інтерес (інтерес, охоронюваний законом) - простий юридичний дозвіл, що закріплений в законі або випливає з його змісту та виражається в можливостях суб’єкта права користуватися конкретним соціальним благом, а іноді звертатися по захист до компетентних державних органів або громадських організацій - з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним.

Ознаки законного інтересу:

1) його правова природа укладена в юридичному дозволі (можливості), що закріплений в законі чи випливає з його змісту та відповідає принципу «дозволено все, що прямо не заборонено законом»;

2) спрямований на задоволення потреб, що не суперечать суспільним відносинам;

3) виражається в можливості суб'єкта користуватися конкретним соціальним благом;

4) передбачає можливість у деяких випадках звертатися по захист до компетентних органів держави чи до громадських організацій;

5) не має обов'язку, який би відповідав йому та який би задовольняв його (на відміну від суб’єктивного права).

Види законних інтересів: за суб'єктами: громадян, державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій; комерційних об’єднань та ін.; за галузями права: конституційні, цивільні, кримінально-процесуальні, цивільно-процесуальні та ін.; за рівнем: загальні, приватні; за, характером об'єкта: майнові, немайнові.

Спільне між законним інтересом і суб’єктивним правом:

1) є правовими дозволами (можливостями);