Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА ТЕОРІЯ ПРАВА ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ»

• міжнародно-правовий акт (домінуючим є договір);

• правовий прецедент (судовий і адміністративний);

• правовий звичай;

• правова доктрина (доктринальний текст);

• релігійно-правовий текст (релігійно-правова норма). Найпоширенішими джерелами (формами) права є нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір (особливо його різновид - міжнародно-правовий договір), правовий прецедент (особливо його різновид судовий прецедент), правовий звичай. Провідним джерелом (формою) права у державах світу в XXI ст. утвердився нормативно-правовий акт. Вій є основним джерелом (формою) права і в Україні (див. розд. 17. Нормативно-правові акти та їх систематизація).

Щодо принципів права є науковий погляд, за яким вони не можуть становити самобутнього джерела права через те, що за своєю природою не встановлюють право, а описують (конкретизують) установлене право, до того ж через вже існуючі правоположення, тобто через практику, що складається[26].

§ 4. Нормативно-правовий договір

Нормативно-правовий договір, або договір нормативного змісту - спільний акт-документ двох або більше сторін (нормотворчих органів), що установили нові норми права за взаємною згодою з метою врегулювання певних життєвих ситуацій, слугує підставою для видання правових актів, здійснення інших юридично значущих дій і забезпечується державою відповідно до закону. Нормативно-правові договори є самостійною частиною механізму правового регулювання.

Ознаки нормативно-правового договору:

1) має публічно-вольовий характер - хоча б одна зі сторін договору повинна мати у своєму розпорядженні владні повноваження, бути суб’єктом нормотворчості (держава, її органи, посадові особи, міжнародні організації тощо);

2) має погоджувальний і добровільний характер, тобто потребує погодження сторін - нормотворчих суб’єктів, покладання на себе сторонами нормативно виражених взаємних прав і обов’язків, що потім ними виконуються (конвенціональні норми);

3) передбачає обов’язковість установлених договорами правових норм і принципів для третіх осіб - слугує правовою базою для видання підзаконних (індивідуальних) актів, здійснення інших юридично значущих дій;

4) має особливий предмет договору - питання володарювання, управління і саморегуляції;

5) має особливу, суворо формальну процедуру прийняття і спеціальний порядок розгляду спорів, конфліктів, пов’язаних з виконанням (Конституційний Суд, спеціальні погоджувальні процедури);

6) є письмовим актом-документом за формою зовнішнього вираження;

7) укладається в порядку, встановленому нормативними актами певної країни;

8) підлягає офіційному опублікуванню: неопубліковані нормативні договори не мають правових наслідків;

9) забезпечується державою відповідно до закону.

Більшість із зазначених ознак характерні і для нормативно- правових актів. Але нормативно-правові договори є не державнов- ладними настановами, а переважно суспільною самоорганізацією, взаємним виявленням волі, зустрічним прийняттям на себе юридичних обов’язків суб’єктів нормотворчості - учасників договору. Якщо законодавчі акти виступають безпосередньо нормативними регуляторами суспільних відносин і договірне регулювання не властиве їм, то правова природа нормативно-правових договорів розкривається через договірні відносини.

Види нормативно-правових договорів за територією регульованих відносин: