Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ»

12) підконтрольність і відповідальність - звітність за проведену роботу, її контроль з боку уповноважених осіб та вміння відповідати за несвоєчасність її виконання, часткове невиконання тощо. Державний апарат потребує спеціально підготовлених кадрів чиновників-керівників, що мають необхідні кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ - від грец. столоначальник). Теоретично поняття «бюрократія» передбачає точно визначений поділ завдань між чиновниками відповідно до формально встановлених правил і процедур. Бюрократія - це ієрархічна структура із суворою дисципліною, де влада не персоніфікована, а її джерелом є правила, що визначають роботу всього бюрократичного апарату.

На практиці бюрократії бувають дуже недосконалі, їх діяльність супроводжується формалізмом, тяганиною, кар’єризмом, прагненням до особистої вигоди, корумпованістю, протекціонізмом, культивованим догідництвом, байдужістю до людей та їх запитів, що дало підставу для використання цього терміна в негативному значенні.

Для подолання негативних проявів у роботі державної громадської служби використовуються демократичні методи і стиль роботи, система спеціально розроблених, реально діючих заходів і механізмів, призначених приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективними вважаються такі заходи: 1) скорочення управлінського апарату; 2) заміщення посад за конкурсом; 3) переведення управлінського апарату на роботу за контрактом; 4) забезпечення гласності і контролю знизу; 5) підвищення патріотизму і професійного рівня працівників апарату; 6) позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності за одночасного встановлення для них високого рівня заробітної плати, що забезпечує зацікавленість у чесній службі (так звана соціально- правова захищеність працівників управлінського апарату).

Державний апарат має бути інструментом органів влади, обраних і контрольованих народом.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів, яка відповідає міжнародним (європейським) стандартам.

§ 6. Поділ влади як принцип організації і діяльності державного апарату

Поділ влади - основоположна норма (принцип), відповідно до якої в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі («гілки») державної влади - законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов’язується з ім’ям французького вченого Ш. Л. Монтеск’є (1689-1755). Щодо широко використовуваної категорії «гілка влади», то вона є наслідком невдалого подвійного перекладу вживаного Ш. Монтеск’є словосполучення «separation des pouvoirs». Більш адекватним оригіналу тексту праці Монтеск’є «Про дух законів» варто вважати переклад цього терміна як «галузь влади»[15].

Політичне обґрунтування поділу влади на три галузі (“гілки”) полягає в тому, щоб поділити і збалансувати державно-владні повноваження за принципом компетентності між різними державними органами, встановити взаємний контроль, унеможливити узурпацію влади - зосередження всіх повноважень або більшої їх частини у єдиному органі державної влади або в посадової особи і тим самим запобігти сваволі. Влада в демократичній державі у вигляді її трьох галузей (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи «поділеною», влада в державі має залишатися цілісною, єдиною.

Юридичне вираження єдності і гармонійності влади полягає в такому:

1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;

2) різні органи держави не можуть диктувати одним і тим же суб’єктам за тих же обставин взаємовиключні правила поведінки.

Принцип поділу влади був уперше закріплений у Конституції США 1787 р., Декларації прав людини і громадянина 1789 р. у Франції, потім у Конституції Франції 1791 р.

У вітчизняній історії ще задовго до Ш. Л. Монтеск’є були спроби («Пакти і конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади на три галузі: законодавчу владу - Генеральна Рада, що обирається; виконавчу владу - гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судову владу; передбачалася їх єдність і взаємодія. «Пакти і конституції» П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму[16], заклали основні принципи республіканської форми державного правління.

§ 7. Система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу поділу влади

Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг», що слугують умовою реалізації принципу поділу влади. Система «стримувань і противаг» - особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. «Стримування» і «противаги», з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого - створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.

Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р. є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів, що передбачають суворо визначені взаємні обмеження.

У Конституції України 1996 р. передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:

1) право «вето» Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України. «Вето» Президента - обмежене, а не абсолютне, оскільки парламент України може перебороти його кваліфікованою більшістю;

2) імпічмент Президента на основі рішення Верховної Ради, що спричиняє його зняття з посади;