Розділ «ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩОЇ ПОВЕДІНКИ І ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ТЕОРІЯ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ»

Мотив- система чинників, що вплинули на формування бажання вчинити правопорушення (убивство з корисливих і хуліганських мотивів, ревнощів, помсти); мета- моделювання бажаного шкідливого результату і спрямованість на його досягнення (убивство з метою приховання іншого злочину). Мотив і мета враховуються при кваліфікації правопорушення, при визначенні міри покарання у разі, якщо цього прямо вимагає норма права.

4. Об’єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону правопорушення. Основні ознаки об’єктивної сторони правопорушення: 1) наявність протиправного діяння (дії чи бездіяльності), де дія є активною поведінкою особи, котра усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, а бездіяльність - пасивна поведінка особи, що виражається у невиконанні тих дій, які вона повинна була і могла здійснити в конкретній ситуації; 2) результат діяння, його суспільно небезпечні або шкідливі наслідки; 3) причинно-наслідковий зв’язок між діянням і шкідливим результатом.

Факультативними ознаками об’єктивної сторони правопорушення є спосіб і обставини вчинення правопорушення, місце і час тощо, які враховуються при кваліфікації діяння (визначенні ступеня суспільної шкоди) у випадках, передбачених нормою права.

Відсутність хоча б одного з елементів означає відсутність підстави для притягнення суб’єкта правопорушення до юридичної відповідальності.

§ 7. Причини правопорушень. Правопорушність

Причини правопорушень - об’єктивні і суб’єктивні чинники, що впливають на особу, спонукаючи її до вчинення правопорушення.

Основні види чинників правопорушень (залежно від свідомості особи):

1) чинники суб’єктивного характеру - обставини, що залежать від особи: низький рівень правосвідомості і правової культури, правовий нігілізм, омани в оцінній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, неповага до права і закону; незнання приписів закону; негативний вплив на свідомість інформації про криміналізацію економіки);

2) чинники об’єктивного характеру - обставини, що не залежать від особи: конкретні суперечності в суспільстві, прояв суспільної кризи, хиткість соціального становища, безробіття, розбіжності рівня розвитку продуктивних сил і потреб суспільства, розрив між багатими і бідними шарами населення;

3) чинники об’єктивно-суб’єктивного характеру — обставини, що лише певною мірою залежать від особи: недоліки в нормотворчості і правозастосуванні: суперечності нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, зловживання владою, слабка діяльність правоохоронних органів (наприклад, однакове ставлення до всіх видів власності обов’язково вимагає вживання однакових заходів щодо їх захисту) та ін.

Причини правопорушень за змістом (відповідно до сфер життя суспільства): економічні, соціальні, політичні, ідеологічні, юридичні.

Основні теорії причин правопорушень і шляхів їх подолання: теологічна - вбачає причину неправомірної поведінки людини в перемозі в її душі диявола, який веде боротьбу з Богом, а шляхами подолання правопорушень вважає релігійне виховання і покаяння в порушенні Божої заповіді; метафізична - шукає причину правопорушень у надприродних силах (Світовій волі), що перетворюють людину на тварину, а шляхів до усунення правопорушень не передбачає, припускає лише намагання зменшити прояви зла; антропологічна - вбачає у психофізіологічних властивостях людини (спадковість, душевна хвороба., психічні аномалії) причини правопорушень і пропонує долати їх лікуванням, принаймні - ізоляцією правопорушників від суспільства; соціологічна - пояснює причини правопорушень різноманітними суспільними явищами (бідність, майнова нерівність, несправедливість державних установ тощо) і радить їх мінімізувати чи запобігти їм за допомогою цілеспрямованих державних заходів соціального характеру, виваженої соціальної політики.

У сучасній юридичній науці причини правопорушень мають кримінологічне пояснення. Так, кримінологічні теорії злочинності поділяються залежно від визнання провідних причин на соціологічні (умови життя людини) та антропологічні (біологічні, біопсихологічні) (природа людини).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність. Якщо правопорушення - соціально значущий акт індивідуальної поведінки, що містить, крім суспільних моментів, біологічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопорушність - соціальне явище, яке є системою (сукупністю) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхилень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціального розвитку, пов’язаного з ним прогресу чи регресу виробництва і зумовленого ними неузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і неузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (неузгодження) соціального статусу індивіда зумовлює замах на існуючий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловживає владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують нелегальні можливості, коли продаж власної робочої сили не дає їм змоги задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Одним з видів правопорушень є злочин, а правопорушності - злочинність. Злочинність - це історично минуще, мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що є сукупністю усіх злочинів, вчинених у країні або регіоні за відповідний період.

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність (зокрема злочинність) у статичній рівновазі, але не здатне викорінити. Одним із найдієвіших способів утримання правопорушності в необхідних межах є юридична відповідальність.

Розділ 23. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

§ 1. Поняття та ознаки юридичної відповідальності, її відмінність від інших видів державного примусу

Юридична відповідальність - передбачені законом вид і міра обов’язку правопорушника потерпати від примусового державновладного позбавлення благ психологічного, організаційного або майнового характеру у правовідносинах, що виникають між ним і державою із факту правопорушення.