Розділ «ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА ТЕОРІЇ ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩОЇ ПОВЕДІНКИ І ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ТЕОРІЯ ЮРИДИЧНОГО ПРОЦЕСУ»

1) є суспільно корисною (необхідною і бажаною) соціальною поведінкою - забезпечує організованість і гармонійність громадського життя, стійкий правопорядок; служить найважливішим чинником вирішення завдань і функцій держави й суспільства; задоволення інтересів суб’єктів права;

2) не суперечить нормам і принципам права, що містяться в нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах та інших джерелах (формах) права; не порушує заборон - як тих, що містяться у законах і підзаконних актах, так тих, що склалися в суспільстві;

3) є свідомо вольовою, оскільки виражається в усвідомленій добровільній мотивації правомірних діянь для досягнення поставлених цілей;

4) зовні виражається у дії чи бездіяльності, здійснюється у формах реалізації права - дотриманні, виконанні, використанні (громадянами), правозастосуванні (посадовими особами);

5) складається з елементів - правомірних вчинків, тобто юридично значущих діянь (бездіяльностей), які, залежно від диспозиції правової норми, можна поділити на типи: зобов’язальні, заборонні, дозволяючі;

6) спричиняє юридичні наслідки, оскільки виявляється в юридичних фактах (правовстановлювальних, правозмінювальних, правоприпиняючих), що є передумовами правовідносин;

7) охороняється державою за допомогою дозвільних, зобов’язальних та охоронних норм, стимулюється за допомогою рекомендаційних та заохочувальних норм.

Склад правомірної поведінки: суб’єкт (суб’єкти права - фізичні і юридичні особи, що визнані дієздатними і деліктоздатними); суб’єктивна сторона (мотиви дії чи бездіяльності суб’єкта права; внутрішнє, психічне, ставлення до норм права і власного вчинку); об’єкт (матеріальні і нематеріальні блага, суспільні відносини); об’єктивна сторона (дія чи бездіяльність; їх корисні результати; причинний зв’язок між діяннями та їх наслідками).

Мотиви правомірної поведінки особи (суб'єктивна сторона) - спонукальні причини дії (бездіяльності), докази на користь саме такої дії. Вони є різними: 1) переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм; 2) відповідальність перед суспільством і державою за вчинки; 3) розуміння громадянського обов’язку; 4) егоїстичний особистий інтерес; 5) додержання звичних дій; 6) прагнення робити як усі (конформізм); 7) острах відповідальності та ін. Провідне місце в мотивах поведінки людей посідають потреби й інтереси.

Види правомірної поведінки за мотивами (за суб’єктивною стороною - залежно від психічного ставлення особи до своїх вчинків):

1) активна (принципова) - цілеспрямована діяльність громадян, посадових осіб щодо реалізації своїх прав, обов’язків, компетенції в межах правових норм, яка пов’язана з додатковими витратами часу, енергії, а іноді й матеріальних засобів; її мотивом є переконаність чинити правомірно;

2) звична - вид законослухняної поведінки, що виражається в повсякденній службовій, побутовій та іншій діяльності людини, яка відповідає приписам правових норм, стала звичкою і не потребує додаткових витрат і зусиль;

3) конформістська (від лат. conformism - подібний) - вид пасивно-пристосувальної поведінки, яка не відрізняється від поведінки інших (принцип: «роби так, як роблять інші»), підпорядковується груповим стандартам і вимогам (колег по роботі, керівництва, неформального лідера, родичів та ін.), піддається психологічному тиску і маніпуляціям. Конформісти - це особи, які не сформувалися як особистості, у чомусь позбавлені індивідуальності, легко піддаються «синдрому юрби» чи наказу (прикладу поведінки) керівника;

4) маргінальна (від лат. marginalis - прикордонний, проміжний) - вид «проміжної» (балансуючої) поведінки між правомірним і протиправним станами особи, що виражається в готовності

до протиправних дій у разі послаблення нагляду за її поведінкою, але не стає антисоціальною, не призводить до правопорушення через страх юридичної відповідальності (наприклад, пасажир оплатив проїзд у тролейбусі лише тому, що зайшов контролер).

Види правомірної поведінки за ступенем активності (за об'єктивною стороною): дія (своєчасне подання декларації про доходи); бездіяльність (відмова обвинувачуваного давати показання). Право не регулює бездіяльність. Бездіяльність - це специфічний вчинок, а саме: відсутність поведінки, передбаченої нормативно-правовими актами, нормативними договорами та іншими джерелами (формами) права.

Види правомірної поведінки за ступенем виявлення свідомості і волі: добровільна (явка з повинною до суду); змушена (доставка до суду під конвоєм).

Види правомірної поведінки залежно від ступеня соціальної значущості: 1) соціально належна (захист батьківщини, виконання трудових обов’язків, додержання правил дорожнього руху та ін.) - закріплюється в імперативних нормах як обов’язок та забезпечується, крім інших способів, державним примусом; 2) соціально бажана (участь у виборах, оскарження неправомірних дій посадових осіб, укладання шлюбу) - закріплюється в диспозитивних нормах як права суб’єкта, реалізується відповідно до його волі (інтересу) і забезпечується державою; 3) соціально допустима (розлучення, страйк, участь в організаціях «за інтересами», відправлення культових обрядів релігійними об’єднаннями та ін.) - закріплюється в диспозитивних нормах, реалізується відповідно до волі (інтересів) суб’єкта; проте держава не зацікавлена в поширенні такої поведінки, хоч і забезпечує можливість її здійснення.

§ 3. Зловживання правом

Зловживання правом - особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб’єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права.