Розділ «Частина шоста ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА»

Взаємна відповідальність держави і громадянина полягає в такому: з одного боку, держава відповідальна за свою представницьку діяльність перед верховним суб’єктом влади, а разом з тим і кожним його членом (ст. 3 Конституції України проголошує: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»), а з другого — кожен громадянин як підвладний суб’єкт влади має відповідати за свою неналежну діяльність перед представником верховного суб’єкта влади. Очевидно, що неналежною діяльністю є недодержання та невиконання правових законів. Кожен, одержуючи право і свободу, відповідає за їх здійснення.

Демократія являє собою одне з величезних досягнень світової цивілізації в процесі історичного розвитку. Цей феномен пов’язаний із розгортанням у часі і просторі принципів справедливості, свободи, гуманізму і рівності, а разом з тим і розширенням соціальної бази, на яку спирається та в інтересах якої здійснює владу держава. Від зародження демократії в Стародавніх Афінах як влади відносно невеликої маси вільних громадян, через епоху буржуазних революцій, подолання нерівності, офіційних привілеїв для окремих верств населення, поширення доктрини Ж.-Ж. Руссо та проголошення «нації-держави» французькими просвітниками, коли народ перестав розумітися як підкорена державі маса, а відчув себе сувереном, до сучасного ліберального розуміння демократії як державної організації влади вільних і рівних індивідів — такий діалектичний розвиток права і держави, формування найбільш ефективного механізму забезпечення прав людини — демократичної держави.

Наведені характеристики дозволяють тлумачити демократію як суспільну цінність, вага якої визначається її роллю у житті суспільства. Загальноісторична цінність демократії полягає в тому, що вона є втіленням багатовікової мрії людства про забезпечення в суспільстві для кожної людини справжньої свободи і рівних прав у економічній, соціальній, політичній сферах. Вона здатна безпосередньо впливати на економічні, соціальні відносини, сприяти найбільш ефективному втіленню в життя державної волі, прийняттю оптимальних рішень, досягненню політичних компромісів. Демократія є надійним засобом волевиявлення волі народу, врахування суспільної думки, забезпечення громадянського миру, підвищення громадської активності.

§ 2. Форми та інститути демократії як прояв державної влади

Будучи складним системним утворенням, демократія із зовнішнього боку виражається у відповідних формах, а із внутрішнього — складається із інститутів. В умовах демократичної держави такі форми та інститути виступають водночас і ключовими механізмами здійснення її влади.

Демократії притаманні такі форми. По-перше, вона може здійснюватися через реалізацію і гарантування захищених законом демократичних прав людини і громадянина. Це випливає зі ст. 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Отже, демократична держава покликана забезпечити весь комплекс прав людини і громадянина, передбачених чинним законодавством в усій багатоманітності їх прояву: закріплених як у Конституції України (особистих, політичних, соціально- економічних, соціально-культурних тощо), так і в галузевих актах— цивільному (право купівлі-продажу), трудовому (на забезпечення спецодягом), сімейному (право вести спільне господарство) та ін. Реалізація і гарантування усього комплексу цих прав є головною формою здійснення демократії.

По-друге, діяльність системи державних органів ґрунтується на демократичних принципах. Існування демократії неможливе без здійснення принципів плюралізму, гласності, поділу і децентралізації влади. Саме через застосування цих та інших принципів здійснюються народний характер влади і можливі прогресивні перетворення.

По-третє, демократія виражається у відповідних формах здійснення народовладдя. Згідно з ст. 5 Конституції України народ здійснює владу як безпосередньо (пряма форма: вибори, референдум, громадські ініціативи та обговорення тощо), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (представницька форма, реалізується через обрані народом органи первинного народного представництва).

Однак не можна зводити всі форми демократії до названих двох різновидів, хоч вони і є дуже важливими у вченні про форми демократії. Передусім слід пам’ятати, що провідна роль у здійсненні демократії належить утвердженню прав людини і громадянина, їх захищеності, а також функціонуванню системи державних органів на основі демократичних принципів.

В історії вчень про державу і право ще з часів Ш. Монтеск’є та Ж. -Ж. Руссо дебатується питання про недоліки та переваги представницької демократії. Визнаючи, що пряма участь населення у здійсненні влади є яскравим проявом демократії, більшість державознавців у цілому віддають перевагу представницькому правлінню. Вони виходять з того, що представницька демократія дає можливість більш детального обговорення питань, які вирішуються народним представництвом, попереднього одержання необхідних обґрунтувань і консультацій, проведення експертиз, прийняття поправок, узгодження різних поглядів, урахування позиції меншості. Безпосередня форма народовладдя позбавлена переваг представницької демократії, які надають можливість досягти політичних компромісів і прийняття на цій основі зважених консенсуальних рішень. Ці переваги відсутні у такому, наприклад, прояві прямої демократії, як референдум (тобто затвердження народним голосуванням проекту закону або іншого державного рішення). Роль особи тут обмежена альтернативою проголосувати «за» чи «проти» на поставлені на референдумі питання без права внести поправки, доповнення, виказати незгоду з певними положеннями запропонованого проекту. На практиці найбільш ефективним є поєднання представницької форми здійснення народовладдя з безпосередньою.

Так, проведення консультативних опитувань населення або обговорень в засобах масової інформації має на меті урахування громадської думки представницьким органом — парламентом при остаточному вирішенні певного питання.

Внутрішній, системний бік демократії складається з її інститутів. Інститут демократії є юридично оформленим самостійним структурним або функціональним елементом організації державної влади для вирішення певних завдань політичного життя

Інститути демократії за ступенем складності поділяються на: структурні (сесії представницьких органів, їх постійні комітети, депутатські фракції тощо), функціональні (депутатський запит, правотворчий почин, соціально-економічні, політичні, соціально-культурні, особисті права громадян, вибори, громадська думка та ін.), структурно-функціональні (наприклад, територіальна або національна автономія).

У сучасних умовах підвищується значення процедурної регламентації порядку реалізації інститутів демократії, що багато в чому зумовлює ефективність їх дії. Особливо велике значення має процедурна регламентація виборів, діяльності органів народного представництва, порядку прийняття законів, проведення референдумів.

За формами державної діяльності виділяють такі інститути: у сфері прийняття державних рішень (законодавча ініціатива, читання законопроектів), у сфері забезпечення охорони прав і свобод громадян і виконання ними обов’язків (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини),у сфері здійснення правосуддя і контролю за законністю (адвокатура, звернення до Конституційного Суду України).

За юридичною силою виділяють інститути: імперативні (свобода преси, голосування під час виборів), консультативні (всенародне обговорення, опит населення).

Демократія здійснюється щодо конкретних суб’єктів. Ними є всі учасники суспільних відносин, які виникають під час здійснення всіх форм і інститутів демократії. Суб’єктами демократії можуть бути, державні органи, політичні партії, їх об’єднання, громадські організації, трудові колективи, виборці виборчого округу, весь виборчий корпус, групи громадян, депутати та ін. Головним же суб’єктом є людина (громадянин), задоволенню інтересів якої повинні бути підпорядковані дії всіх інших суб’єктів демократії.

§ 3. Принципи демократії — основа організації і функціонування державної влади

Демократична держава будує свою діяльність на основі розвинутої системи принципів, сформованих в процесі багатовікової еволюції теорії і практики демократії. Коли говорять про принцип демократії, мають на увазі безумовну вимогу, яка випливає з самої сутності демократії і належить до всіх її суб’єктів та інститутів.

До фундаментальних принципів демократії належать: закріплення та гарантованість прав і свобод людини, політична багатоманітність (плюралізм), поділ влади, гласність, залучення населення до вирішення питань державного значення. Вони є запорукою успішного застосування багатьох інших принципів — урахування громадської думки, співробітництва різних політичних сил, узгодження їх інтересів, урахування і охорони прав меншості, взаємоконтролю органів, що належать до різних гілок державної влади, підзвітності і підконтрольності посадових осіб та управлінських органів перед представницькими органами і населенням тощо.