Розділ «Частина шоста ПРАВОВА ДЕРЖАВА І ПРАВОВА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА»

- благодійними та релігійними об’єднаннями та організаціями;

- анонімними особами або під псевдонімом;

- політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій.

Ураховуючи велике значення партій для нормального функціонування демократичної політичної системи та створення умов їх фінансової незалежності від приватних спонсорів, у 2005 р. запроваджено фінансову підтримку політичних партій з боку держави. Політична партія має право на одержання державного фінансування за умови подолання виборчого бар’єру в обсягу, який визначається пропорційно до одержаних на виборах голосів.

Контрольні запитання

1. Як Ви розумієте політику?

2. Поясніть відмінності широкого та вузького значень поняття політичної системи.

3. Які організації є елементами політичної системи?

4. Які відмінності між державою та політичними партіями як політичними організаціями?

5. Дайте визначення політичної партії та охарактеризуйте її функції.

Розділ 29 Демократична держава

§ 1. Демократія як форма реалізації народовладдя

Демократія — це форма такої держави, яка заснована на здійсненні народовладдя шляхом забезпечення широких прав і свобод громадян, їх участі у формуванні і функціонуванні апарату політичної влади і контролю за його діяльністю. З огляду на дослівний переклад терміна «демократія» з грецької (demos — народ і kratos — влада) її часто ототожнюють з самим народовладдям. Але, розглядаючи народовладдя, демократію та державу діалектично, можна зробити висновок про те, що в загальному явищі державності демократія постає як його внутрішня форма, «момент сутності», тоді як сама сутність — найбільш глибинне та визначальне в державі за демократичної форми відшуковує себе саме у народовладді.

Отже, системотворчою, сутнісною ознакою та визначальним принципом демократії виступає влада народу (народовладдя). Всі інші принципи демократії щодо влади народу являють собою conditio sine qua non (умова, без якої не може бути. — лат.) та виконують обслуговуючу формалізуючу роль. Такими рисами, що характеризують демократію, є: 1) визнання народу верховним суверенним носієм і джерелом державної влади; 2) визнання політичної свободи громадян; 3) політична рівноправність участі громадян у формуванні органів держави і організації контролю за їх діяльністю; 4) державний характер демократії; 5) реальна можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів; 6) правозаконність; 7) взаємна відповідальність держави і громадянина.

Перші три характеристики визначають владну суб’єктність народу. Перша з них обумовлює належність суверенітету народу, але верховенство влади народу може мати місце лише за умов забезпечення кожному громадянину політичної свободи і рівності. Політична несвобода (або часткова свобода) усіх громадян держави перетворює суверенний статус народу на фікцію, оскільки відсутність або дефіцит можливостей політичної діяльності apriori суперечить обсягу поняття «суверенітет», — наявність влади передбачає наявність свободи її застосувати. Свобода ж однієї частини громадян та несвобода іншої дозволяє говорити про владу певної фракції (диктатора, партії, класу, верстви тощо), але аж ніяк не про владу народу як єдності. Політична ж нерівність означає нерівність у політичних правах і свободах, а відтак, і в можливості доступу до владних ресурсів.

Наступні ознаки характеризують організацію і діяльність демократичної держави.

Державний характер демократії зумовлений самою природою політичної влади і процесом її реалізації. Державна влада реально вимагає свого здійснення на постійній, безперервній і професійній основі. Тому народ фактично не може в сучасних умовах у багатьох випадках безпосередньо здійснювати належну йому владу, — через це дану функцію виконують держава, її органи, яким народ делегує свої повноваження.

Завдяки державному характеру демократії народ одержує реальну можливість народу періодично змінювати склад представницьких органів. Народ як поручитель встановлює процедуру доручення влади, а також засоби контролю за належним виконанням доручення та його передоручення у разі неналежного виконання. Історично апробованою та такою, що довела свою життєдайність, процедурою делегування владних повноважень є вибори, які на засадах конкурсу визначають осіб, що обійматимуть представницькі посади в державному апараті.

Основними ж засобами контролю та передоручення виступають строковість обійняття посад, можливість проведення позачергових виборів, відкритість та доступність інформації про діяльність органів держави.

Правозаконність розкриває внутрішній зміст державної організації та здійснення влади народу. З внутрішнього боку правозаконність характеризує наявність саме правових законів. Сучасне праворозуміння розглядає право як міру свободи і рівності, що відображає панівні уявлення про справедливість і потреби суспільного розвитку, основи яких складаються в процесі повторювальних суспільних відносин, що визнаються, схвалюються та охороняються державою Таким чином, право є продуктом, виразом інтересу суспільства, яке в правовій сфері виступає у вигляді «народу». І головною функцією законодавця, який є офіційним представником народу, є якраз формалізація права в законі, тобто створення такого нормативного поля, яке відповідає інтересам та потребам народу (причому з огляду на дві причини: через представницьку природу законодавця і власну природу права). Зовнішній бік правозаконності являє собою вимогу неухильного додержання правових законів усіма суб’єктами, що означає не що інше, як додержання і здійснення юридично оформленої волі народу.