Розділ «Частина п’ята РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА»

Наприклад, згідно зі ст. 148 Конституції України Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України. Дійсний зміст наведеної норми повністю відповідає його мовному текстовому виразу. Крім того, буквально мають тлумачитися терміни, відображені в легальних дефініціях, наприклад, поняття злочину в ст. 11 КК України, поняття підприємництва в Законі України «Про підприємництво» та ін. Неприпустимо поширювально чи обмежувально тлумачити наведені у відповідних законах терміни, бо таке тлумачення виходить за межі змісту та обсягу самої легальної дефініції.

Поширювальне (розповсюджувальне, розширювальне) тлумачення — це такий вид тлумачення, відповідно до якого дійсний зміст певної норми права після застосування різних способів тлумачення виявився ширшим, ніж її буквальний текст, зовнішній мовний вираз. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (наміру або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Тлумачення змісту норми є можливим завдяки поширювальному розумінню терміна «особа, яка порушила зобов’язання». Це будь-яка особа — фізична або юридична; громадянин чи людина без громадянства. Не має значення, яке саме зобов’язання порушила особа. Таким чином, тут ураховані усі інші норми ЦК України про учасників цивільних правовідносин, тобто правило, викладене в статті, слід тлумачити поширювально стосовно кола суб’єктів і видів зобов’язань, що порушуються.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачу майно в користування за платню на певний термін. У даному разі також не має значення, хто саме є наймодавцем (фізична чи юридична особа; власник чи користувач майна; яке саме майно передано в користування) або наймачем. Тобто, текст статті також слід розуміти з урахуванням інших норм цивільного права щодо кола суб’єктів цивільних правовідносин, ознак та видів майна та ін. Отже, і тут є необхідним поширювальне тлумачення.

Отже, якщо текст нормативно-правового припису не повною мірою (неадекватно) відображає зміст і обсяг волі законодавця, то необхідним стає саме такий вид інтерпретації — поширювальний, коли достатньо підстав однозначно і ґрунтовно вважати, що законотворчий орган, створюючи текст припису, мав на увазі певні факти, ознаки, обставини, життєві ситуації та ін., що охоплюються реальним юридичним змістом норми, але не були визначені чітко в тексті нормативно-правового припису.

Іноді передбачити усі такі обставини та факти в тексті неможливо через величезну кількість зовнішніх проявів цих обставин. Наприклад, КК України перелічує обставини, що пом’якшують відповідальність особи, але цей перелік обставин у законі не є вичерпним, оскільки при призначенні покарання суд має право враховувати й інші обставини, що пом’якшують вину, однак неможливо закріпити усі варіанти пом’якшуючих обставин у лаконічному тексті статті.

При такому тлумаченні часто розширювально інтерпретуються незавершені переліки обставин, умов тощо. Такі переліки звичайно закінчуються словами «і т. ін.», «та інші», «та в аналогічних випадках», «і в інших випадках, передбачених законодавством».

Як поширювальне, так і обмежувальне тлумачення пов’язані з тим, що:

- одночасно поряд з нормою, що тлумачиться, в системі чинного законодавства існують інші норми, які можуть поширювати чи звужувати її зміст, а це викликає необхідність одночасного застосування систематичного способу тлумачення норм права;

- іноді тексти нормативних актів містять спеціальні терміни, не завжди досконалі з погляду законодавчої техніки, способу мовного викладення, а це ускладнює тлумачення їх змісту, який вклав законодавець у текст нормативно-правового акта;

- суб’єкт тлумачення лише розкриває зміст, дійсний обсяг волі законодавця та робить інтелектуальні висновки про можливість чи неможливість застосування норми, що тлумачиться, до конкретних життєвих обставин, випадків.

Обмежувальне тлумачення — це такий вид тлумачення, який містить висновок щодо змісту правової норми, коли цей зміст є вужчим за текст статті нормативно-правового акта. Наприклад, згідно з ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловіку на праві загальної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. п.) самостійного заробітку (прибутку). Якщо тлумачити таку норму ізольовано від інших норм, то відповідно до буквального її тексту будь-яке майно, набуте під час шлюбу, є їх сумісною власністю. А якщо тлумачити таку норму у зв’язку з іншою нормою, то розуміння буде іншим і правильним — обмежувальним. Так, у пп. 2, 3 ст. 57 того ж кодексу вказано, що особистою приватною власністю дружини і чоловіка є речі індивідуального користування, у тому числі цінності, навіть тоді, коли вони були набуті за рахунок загальних засобів подружжя, а також премії, нагороди, які вона, він отримали за особисті заслуги. Підставою обмежувального тлумачення є дія спеціальної або виключної норми (ст. 57 СК України), яка робить виняток з більш загальної норми (ст. 60 СК України). У цьому застосування систематичного способу тлумачення норми дає можливість суб’єкту застосування права суттєво уточнити зміст норми, що тлумачиться. Так, згідно з ст. 7 Закону України «Про Всеукраїнський та місцеві референдуми» в референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України. Але текст ч. 3 ст. 7 названого Закону вказує на обставини, що обмежують зміст наведеної норми, загальну формулу щодо кола суб’єктів, які мають право участі в референдумі, та певні можливості її застосування (наприклад, у референдумі не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними).

Обмежувальне тлумачення може здійснюватися на підставі норм загальної частини будь-якого кодексу завдяки тому, що ці норми є загальними, тобто вони належать до всіх інших норм особливої частини, входять до їх змісту і саме тому звужують буквальний зміст їх текстового виразу. Наприклад, стаття Особливої частини КК України містить норму, яка встановлює підстави кримінальної відповідальності за розбій. Але звернення до відповідних норм Загальної частини КК України та їх аналіз приводять до висновку про те, що суб’єктом даного злочину може бути виключно фізична винна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності і є осудною, а не якась інша особа. Таким чином, уяснення змісту норми Особливої частини в повному обсязі передбачає обов’язкове урахування вимог, що містяться в усіх інших статтях Загальної частини КК України.

Слід пам’ятати, що в певних випадках поширювальне або обмежувальне тлумачення є неприпустимим. Це стосується поширювального тлумачення вичерпних переліків, що містяться в тексті статті нормативно-правового акта; обмежувального тлумачення незавершених переліків; поширювального тлумачення положень, які є винятком із загального правила.

Контрольні запитання

1. Поясніть, чим обумовлена необхідність тлумачення права?

2. Охарактеризуйте граматичний спосіб тлумачення норм права.

3. Чим відрізняються поняття «спосіб тлумачення» та «вид тлумачення»?

4. Охарактеризуйте офіційне тлумачення правових норм і вкажіть їх види.

5. Дайте визначення поняття «інтерпретаційний акт» та проаналізуйте його головні ознаки.