Розділ «Частина п’ята РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА»

4) юридична сила правотлумачних актів пов’язана із чинністю актів, норми яких стали об’єктом тлумачення. Прийняття нового юридичного акта чи зміна його окремих положень, які були розтлумачені, ведуть до втрати юридичної сили інтерпретаційного акта, що свідчить про його нижчу юридичну силу від юридичної сили акта, що став предметом тлумачення. В ієрархії юридичних актів інтерпретаційні акти слідують за актом, положення якого розтлумачено. Їх місце в системі юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які ухвалили інтерпретаційний акт;

5) сфера дії правотлумачних актів збігається зі сферою дії витлумачених норм та не може бути ширшою за неї. Дія інтерпретаційних актів у часі визначається чинністю норм права, що підлягають тлумаченню. Інтерпретаційні акти діють поряд з витлумаченими нормами, починаючи з моменту набуття ними чинності. Оскільки тлумачення не виходить за межі правових норм, а лише розкриває їх дійсне значення, то інтерпретаційні акти мають зворотну силу, межі якої визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, що підлягає тлумаченню. Ця особливість відрізняє акти тлумачення права від нормативно-правових актів, які не можуть мати зворотну дію, крім випадків, коли це прямо передбачено законом та відповідає правовим принципам (наприклад, у разі, якщо новий закон пом’якшує покарання за певний злочин або декриміналізує діяння).

В інтерпретаційному акті може прямо вказуватися на необхідність перегляду раніше ухвалених рішень, які не відповідають викладеному в ньому тлумаченню норм права. Так, виходячи з наданого ним тлумачення, Конституційний Суд України в Рішенні у справі за зверненням жителів міста Жовті Води від 25 грудня 1997 р. зазначив, що ухвали судів про відмову в прийнятті позовних заяв жителів міста Жовті Води до Кабінету Міністрів України про виконання зобов’язань, які виникли у зв’язку з придбанням облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р., та відшкодування моральної шкоди підлягають перегляду в порядку, встановленому ЦПК України.

Інтерпретаційний акт припиняє свою дію у разі його скасування або заміни іншим інтерпретаційним актом, а також у разі припинення дії юридичних актів, положення яких виступали предметом тлумачення.

Названі особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших юридичних актів, що включають деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ. Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних видах юридичних актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Правотлумачними актами є тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз’яснення змісту відповідних юридичних норм. В усіх інших актах, які містять інтерпретаційні положення, тлумачення виступає лише одним із засобів досягнення мети їх прийняття, якою можуть бути правозастостосування, здійснення конституційного контролю тощо. Ця мета зумовлює віднесення їх до актів відповідного виду (правозастосовних актів, актів конституційного контролю та ін.).

Правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у конкретній справі, так і роз’яснення змісту відповідних норм права, що були покладені в його основу. Своє розуміння дійсного значення правових норм правозастосовний орган в цьому разі формулює в мотивувальній частині акта застосування права. Наприклад, суд апеляційної чи касаційної інстанції включає роз’яснення змісту норми права, що підлягає застосуванню, до мотивувальної частини свого рішення чи ухвали. Таке тлумачення набуває обов’язкової значущості для конкретної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно має певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень з усіх аналогічних юридичних справ. З огляду на це в Україні найближчим часом має бути створено єдиний реєстр судових рішень, який буде доступний кожному для ознайомлення.

Конституційний Суд України також здійснює інтерпретаційну діяльність не тільки у межах спеціальної процедури щодо надання офіційного тлумачення, а й під час ухвалення рішень щодо конституційності законів України та інших визначених законом правових актів, а також прийняття інших актів конституційного контролю. В мотивувальній частині цих актів можуть міститися правотлумачні положення, так звані правові позиції, в яких розкривається зміст відповідних норм Конституції України та юридичних актів, конституційність яких перевірялась.

Наприклад, в мотивувальній частини Рішення Конституційного Суду у справі про приватизацію державного житлового фонду від 28 вересня 2000 р. зазначається, що за змістом ст. 24 Конституції України, де йдеться про вільний вибір «місця проживання», під цим словосполученням мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адміністративно- територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення (будинок, квартира, службова квартира). Правотлумачні положення, що містяться в актах конституційного контролю, виконують допоміжну функцію, дозволяючи вирішити питання щодо конституційності (неконституційності) того чи іншого юридичного акта, проте їх обов’язковість не обмежується конкретною справою.

Спираючись на види тлумачення права, розрізняють відповідні види інтерпретаційних актів. Залежно від обсягу і характеру право- творчих повноважень органу виділяють акти автентичного тлумачення (видані «автором» юридичного акта, що тлумачиться, зокрема акти Верховної Ради України, що містять роз’яснення деяких законодавчих положень) і легальні, або так звані акти делегованого тлумачення (акти, видані суб’єктом, який має передбачене законодавством спеціальне повноваження на надання офіційного тлумачення правових норм, що видані іншими органами). Такі акти мають самостійне значення, їх зміст повністю присвячено роз’ясненню правових норм (зокрема, акти Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України).

Залежно від наявності нормативних властивостей та характеру обов’язковості інтерпретаційних актів виділяють акти нормативного тлумачення та акти казуального тлумачення. Юридична чинність актів нормативного та казуального тлумачення і сфера їх дії різні. Акти нормативного тлумачення мають абстрактний, загальнообов’язковий характер та володіють всіма ознаками нормативності. Ці акти містять норми-роз’яснення, які логічно випливають з правових норм, що інтерпретуються.

Провідне місце серед актів нормативного тлумачення посідають рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Зміст цих актів становлять правотлумачні положення, які є загальнообов’язковими, що підтверджується положеннями ст. 150 Конституції України та ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України». Нерідко ці акти містять легальні дефініції термінів, що вживаються в законодавстві України, які набувають завдяки ним своєї юридичної визначеності («член сім’ї», «право на правову допомогу», «законодавство» та ін.).

До актів нормативного тлумачення можна віднести й постанови Пленуму Верховного Суду України, а також роз’яснення пленумів вищих спеціалізованих судів України. Повноваження Верховного Суду України надавати роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики передбачено ст. ст. 47 та 55 Закону України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України». Аналогічні повноваження вищих спеціалізованих судів України передбачені ст. ст. 39 та 44 цього Закону. Роз’яснення Верховного Суду України мають вищу юридичну силу, ніж відповідні роз’яснення пленумів вищих спеціалізованих судів, які у разі необхідності можуть бути визнані нечинними Пленумом Верховного Суду України. Отже, правотлумачні повноваження вищих судових інстанцій України мають легальний, нормативний характер.

Акти казуального тлумачення слід відрізняти від актів інших видів, які містять казуальне тлумачення (наприклад, судових рішень, інших правозастосовних актів). Акти казуального тлумачення ухвалюються з метою надання роз’яснень щодо змісту норми права у контексті конкретної справи. Ці акти мають обов’язкове значення лише в межах окремої справи та поширюються на осіб, яких вона стосується. Такі акти можуть ухвалюватися уповноваженими органами, до яких звертаються особи за роз’ясненням тих чи інших положень законодавства, що підлягають застосуванню у конкретному випадку (наприклад, будь- які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування, тобто податкові роз’яснення).

Слід зазначити, що акти казуального тлумачення мають певний вплив на правозастосувачів під час розгляду та прийняття рішень у всіх аналогічних юридичних справах. Можливість надання тлумачення правової норми, яке відповідає тільки одному випадку, взагалі вбачається досить проблематичною, оскільки норма завжди розрахована на низку однорідних випадків. Як підтвердження цього, Законом України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що платник податків має право безоплатно одержати будь-яке податкове роз’яснення, у тому числі надане іншому платнику податків з питання, що розглядається. Отже, податкові роз’яснення, надані з конкретних питань тим чи іншим особам, можуть використовуватися іншими платниками податків для розв’язання аналогічних ситуацій. Як підтвердження цього названим Законом також передбачається, що визнання судом податкового роз’яснення податкового органу недійсними є підставою для використання зазначеного рішення всіма платниками податків з моменту його прийняття.

Інтерпретаційні акти класифікують і за іншими підставами: за формою вираження (усні та письмові); за суб’єктами тлумачення (акти різних державних органів та посадових осіб — акти законодавчих, виконавчих чи судових органів, акти органів прокуратури, а також акти міжнародних установ, юрисдикція яких визнана Україною); за назвою та внутрішньою побудовою (структурою) документа (постанови, рішення, ухвали, роз’яснення, висновки тощо); за галузями права (конституційно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові та ін.).

Тлумачення потребують не тільки нормативні, а й індивідуальні юридичні акти, особливо ті, які розраховані на тривалу дію, мають юридично складний характер, спрямовані на індивідуальну регламентацію суспільних відносин, примусове здійснення прав і обов’язків (індивідуальні адміністративні акти, рішення юрисдикційних органів, правочини та ін.). ЦК України, який набув чинності з 1 січня 2004 р., містить окрему ст. 213, присвячену тлумаченню змісту правочину. В цій статті вказується на особливості способів тлумачення, що застосовуються при з’ясуванні змісту правочину його сторонами чи судом, а також обставини, з яких необхідно при цьому виходити (зокрема, мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору тощо). Таке рішення є індивідуальним інтерпретаційним актом, який має казуальний характер та обов’язкове значення для сторін договору.

§ 5. Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту

Тлумачення норм права за обсягом — це логічне продовження і завершення процесу з’ясування значення і змісту норм права. Разом з тим воно виступає і як закономірний результат застосування всіх знайомих способів тлумачення (граматичного, логічного та ін.). Тільки дякуючи їх застосуванню, можна відповісти на запитання, чи повністю збігається в даній нормі буква закону з його духом, чи потрібно розуміти словесний вираз норми, або нормативно-правового акта в цілому в буквальному розумінні, або ж необхідно звузити чи розширити їх зміст. Остаточно відповісти на це питання можна, лише використовуючи інші методи тлумачення норм права — за обсягом їх правового змісту. Сутність їх полягає у визначенні ступеня відповідності змісту норми права її текстовому оформленню і виразу.

За названим критерієм сформувалися відомі три види тлумачення: адекватне (буквальне), поширювальне (розповсюджувальне) та обмежувальне.

Адекватне тлумачення — це такий вид тлумачення, коли дійсний зміст правової норми повністю збігається з її буквальним офіційним зовнішнім виразом, тобто норму розуміють як таку, що повністю збігається із відповідним нормативно-правовим приписом (текстовою формою правової норми). Цей зміст у повному обсязі є зафіксованим у статті нормативно-правового акта і не має якихось труднощів у розумінні змісту норми: він залишається незмінюваним, незважаючи на застосовані способи тлумачення (граматичний, систематичний, логічний та ін.). Буквальне тлумачення свідчить про те, що використані в тексті припису терміни тлумачаться однозначно, тобто дійсний зміст норми права і його текстуальний вираз повністю збігаються.