Розділ 4 Міжнародна політика

по-друге, інтенсифікація субрегіонального співробітництва — відносно новий вид діяльності ОБСЄ, який спирається на платформу безпеки, засновану на співробітництві, оперативний документ, включений у Хартію європейської безпеки. ОБСЄ надає зацікавленим організаціям можливість використовувати інститути як форум для субрегіонального співробітництва, включаючи обмін інформацією і досвідом між субрегіональними групами, одержання і збереження текстів домовленостей і угод між ними тощо;

по-третє, людський вимір (включає діяльність ряду інститутів ОБСЄ, в тому числі Бюро демократичних інститутів по правам людини, Верховного комісара у справах національних меншин і представника з питань свободи засобів масової інформації), що варіюється від контролю за дотриманням прав людини й основних свобод, демократії і верховенства закону, захисту прав національних меншин та проведення семінарів по підвищенню кваліфікації суддів і співробітників адміністративних органів влади — до спостереження за виборами і координації дій різних неурядових організацій. Досвід України свідчить про те, що тут доцільно вивчати і впроваджувати позитивні напрацювання, нагромаджені європейським співтовариством. Україна має проблеми з забезпеченням прав і свобод людини і перебуває в тому стані закритого суспільства, який пов’язаний, насамперед, з внутрішніми перетвореннями в його межах, із соціальною мімікрією (особливо на інституціональному рівні) під відкрите суспільство, але аж ніяк не вступом у дану фазу соціального розвитку. Варто вчасно зрозуміти, що Україна може стати дійсно гідним членом європейського і світового співтовариства тільки в тому випадку, коли людина, її права і свободи будуть поважатися і гарантуватися, незалежно від займаного нею місця в соціальній ієрархії, політичному спектрі, від її сприйняття або не сприйняття діючої влади;

по-четверте, військово-політичний вимір (включає заходи зміцнення довіри і безпеки, Договір про звичайні збройні сили в Європі, договір »Відкрите небо» і консультації у рамках Форуму по співробітництву в сфері безпеки) — один з найбільш ефективних і результативних напрямків діяльності ОБСЄ;

по-п’яте, економічний і екологічний вимір (у площині в ОБСЄ значна кількість проблем, пов’язаних, насамперед, зі слабкою нормативною базою, що включає лише загальні положення Заключного акту в Хельсінкі та Орхусьську конвенцію про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступі до правосуддя з питань, що стосується навколишнього середовища). Завданням України є ініціатива тих заходів в галузі економіки й екології, що відповідають інтересам Європи і самої України.

Важливою регіональною міжнародною організацією є Рада Європи. Основною статутною умовою для вступу країни до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, зобов’язання забезпечувати права та основні свободи людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення мети. Україна заявила про бажання приєднатися до Ради Європи. Верховній Раді України надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи. Ще в середині 90-х років ХХ ст. в Києві відкрито Центр інформації та документації Ради Європи. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи. Членство України в Раді Європи надало їй можливість безпосередньо брати участь у формуванні спільної політики європейських держав, спрямованої на розв’язання проблем, що виникають у розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності.

До впливових регіональних міжнародних організацій належить Західноєвропейський Союз, контакти з яким Україна почала здійснювати ще в середині 90-х років ХХ ст. Відбувся обмін дипломатичними візитами і підписано Меморандум про шляхи майбутнього співробітництва між Україною і Західноєвропейським союзом. Серед регіональних міжнародних об’єднань виділяється Центральноєвропейська ініціатива, створена в кінці 80-х років ХХ ст. в Будапешті групою країн Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) під назвою «Квадрагонале» з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння зміцненню стабільності й безпеки в регіоні. На початку XXI ст. в об’єднання Центральноєвропейська ініціатива входять 16 країн: Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Існує Чорноморське Економічне Співробітництво, засноване ще на початку 90-х років ХХ ст. на самміті в Стамбулі. Країни-члени організації: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Статус спостерігача отримали: Польща, Ділова Рада, Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Італія, Австрія, Франція, Німеччина.

В період зустрічі в Ялті глав держав, урядів країн-учасниць Чорноморського економічного співробітництва підписано Статут, прийнята Декларація, де зафіксовано, що регіональне співробітництво держави розглядають у контексті світових процесів глобалізації. Одним з провідних напрямів співробітництва є формування єдиної Європи, орієнтуючись на послідовне формування Євро-Чорноморського економічного простору. Почав діяти Чорноморський Банк торгівлі та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейська економічна комісія ООН. В 90-ті роки ХХ ст. розвивається міжрегіональне об’єднання Балто-Чорноморське співробітництва. Однією з ініціатив України стала пропозиція розгортання співробітництва на просторі від Балтійського до Чорного морів. В кінці 90-х років в Ялті відбувся самміт глав держав Міжмор’я. Проаналізувавши стан співробітництва країн Балто-Чорноморського простору в політичній, економічній та гуманітарній сферах, обмінявшись інформацією й досвідом реалізації політичних і економічних реформ, інтеграції в європейські і євроатлантичні структури, учасники самміту визначили шляхи дальшого співробітництва з метою зміцнення регіональної стабільності та безпеки в об’єднаній Європі XXI ст. В період зустрічей обговорювалося широке коло перспективних напрямів співробітництва на Балто-Чорноморському просторі, зокрема: реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспорту, зв’язку, екології та інших сферах; співпраця у гуманітарній сфері, боротьба з тероризмом, нелегальною міграцією, незаконним обігом наркотиків, зброї, тенденції й перспективи співпраці в межах трансатлантичних, загальноєвропейських і регіональних структур та ініціатив. Активне співробітництво України з міжнародними організаціями різного рівня сприяє широкому її включенню в міжнародне життя, допомагає усвідомлювати основні тенденції сучасної епохи і відповідно реагувати на зміни, що відбуваються. За допомогою участі різних міжнародних організацій Україна здобуває необхідний їй досвід міжнародних контактів, встановлює тісні зв’язки з різними країнами і регіонами.

4. Людство перед глобальними проблемами

Що таке глобальні проблеми? Глобальні проблеми — це проблеми, які стосуються життєвих інтересів всього людства, всіх народів, країн, континентів, всіх соціальних сил і класів, а в перспективі й майбутнього всього людства; це проблеми, що насправді набувають всесвітнього характеру, тобто виявляються як об’єктивний фактор розвитку суспільства в усіх основних регіонах; це проблеми, невирішення яких створює загрозу для майбутнього людства і які мають бути вирішені, щоб забезпечити дальший прогрес суспільства. Це проблеми природо-наукового, науково-технічного, соціально-політичного характеру, що вимагають вирішення, об’єднаних зусиль всього людства, що неможливо розв’язати тільки в місцевому або регіональному масштабі.

Глобальні проблеми — результат тривалого історичного розвитку антагоністичного суспільства; не досить раціональне і ефективне використання природних ресурсів і досягнень науки і техніки державами; суперечливість процесів взаємодії людини, суспільства і природи. Глобальні проблеми — закономірний наслідок, результат всієї сучасної глобальної ситуації, що склалася на планеті Земля в кінці XX століття. Для правильного розуміння походження, суттєвості та можливості їх вирішення необхідно бачити в них результат попереднього всесвітньо-історичного процесу, в усій його об’єктивній суперечливості. Сучасне становище світу відрізняють: убогість більшості населення, напівголодне існування значної частини людей, які живуть на планеті, гостра недостатність охорони здоров’я і масова передчасна смертність (особливо серед дітей), величезні масштаби неписьменності, взагалі, відносно низька фізична, соціально-побутова та інтелектуальна культура більшості людей; стихійна урбанізація, протиприродне скупчення гігантських мас у великих містах, з одного боку, і деградація сіл, з іншого; в обох випадках це вкрай негативні наслідки для економіки, культури, екології, соціальної психології людей; зростаючі масштаби антигромадських явищ (поведінка людей, що відхиляється від норми, включаючи наркоманію, корупцію, незаконний перерозподіл благ — тіньова економіка, злочинність та ін.).

Глобальні проблеми поділяються на три групи: перша — інтернаціональні, світові проблеми, зв’язані зі сферою міжнародних відносин, відображають притаманні їй суперечності і об’єктивні необхідні перетворення; друга — глобальні проблеми взаємовідносин особи та суспільства і треті — глобальні проблеми в сфері взаємодії людини і природи. Соціальний прогрес в розвитку дедалі більше втягується, з одного боку, в процеси загальносвітового, глобального масштабу і характеру, а з іншого, — прокладає нові соціальні маршрути, що ведуть в майбутнє в умовах глобальних загроз, і робить нові шляхи і способи їх вирішення і усунення.

Перша група глобальних проблем охоплює, насамперед, проблеми збереження миру і припинення гонки озброєнь, відвернення термоядерної війни, збереження світової цивілізації. Прогрес людства безпосередньо зв’язаний з науково-технічною революцією, з якісним стрибком в продуктивних силах людства, але й з якісним стрибком у засобах руйнування, у військовій справі, що вперше в історії наділила людину реальною можливістю знищити всіх живих на Землі.

В світі нагромаджені засоби масового знищення, достатні для багаторазового знищення всього живого на планеті. Підрахунки експертів ООН показують, що в світі ядерної зброї на «мільйон Хіросим», що навіть вибух 100 невеликих ядерних бомб (потужністю від 5 до 50 кілотонн) приведе до знищення всього живого на просторій території планети. Ядерний же залп тільки одного американського підводного човна «Трайдіт» (24 потужні ракети з ядерним зарядом) може привести до різкого зниження температури на всій Землі, до настання абсолютної темряви тощо. Світова війна може привести до загибелі світової цивілізації. Який може бути для людини вибір між життям і смертю? Звідси єдиний реальний шлях — загальне і повне роззброєння, формування у всіх людей планети такого політичного мислення, що відображало б принципи гуманізму, рівності та соціальної справедливості і було б здатне розірвати безповоротно з думкою та дією, що століттями будувалися на прийнятності, допустимості війн і збройних конфліктів. Реальності сучасності та перспективи на майбутнє очевидні: Україна, Росія, Казахстан і всі держави Співдружності та США є природною частиною європейської міжнародно-політичної структури. I їх участь в її еволюції не тільки виправдана, але й історично зумовлена. Адже Україна, Білорусія і Росія є буфером між Західною Європою і Азією. Ще в 80-х — на початку 90-х років XX ст. розгорнулося критичне переосмислювання уявлень про військове протистояння в Європі, про масштаби зовнішньої загрози, про значення силового фактора в зміцненні безпеки. У підсумку прийняті рішення, що дозволили вивести відносини між Сходом і Заходом з порочного кола «дії — протидії». Філософія концепції «загальноєвропейського дому» виключає імовірність збройного зіткнення, виключає саму можливість застосування сили або загрози силою, і, насамперед, військової — союзу проти союзу, всередині союзів, де б не було. На зміну доктрині стримування допускається доктрина стриманості. I це не гра понять, а логіка європейського розвитку, що диктується самим життям. Україна, Росія, Білорусія, Казахстан виступають за без’ядерний світ, за ліквідацію всякої ядерної зброї і в Європі, і в усьому світі, за повну ліквідацію хімічних озброєнь і знищення назавжди виробничої бази зі створення хімічної зброї, за радикальне скорочення звичайних озброєнь і збройних сил до розумної оборонної достатності, за повне виведення всіх іноземних військ з території інших країн, категорично проти створення якої б не було космічної зброї, за ліквідацію військових блоків. В сучасних умовах найширшої коаліції всіх соціальних сил і суспільних рухів, зацікавлених у соціальному прогресі, вимагається вирішення глобальних проблем цивілізації. Створюються умови і передумови для співробітництва всіх соціальних і суспільних рухів.

Вирішення глобальних проблем не віддаляє, а, навпаки, наближує соціальне оновлення суспільства — така діалектика соціального прогресу. I, звичайно ж, не може відкладатися вирішення пріоритетних глобальних проблем до тієї пори, доки на планеті не запанує солідарність і планомірний, свідомий розвиток суспільства. Та й сама природа не може чекати вирішення екологічних та інших проблем, зв’язаних з катастрофічним за своїми наслідками вторгненням людини в біосферу, забрудненням навколишнього природного середовища, розкраданням природних багатств і ресурсів тощо. Якщо відкладати вирішення глобальних проблем на далі, то може трапитись так, що прийде час, коли нічого і нікому буде вирішувати. Ось чому нові умови, що складаються, дадуть можливість почати вирішення основних глобальних проблем поетапно. Вирішення всіх глобальних проблем і за характером, і за суттю не виходить за межі загальнодемократичних вимог широких верств населення.

Друга група — проблеми, зв’язані з взаємостосунками людини і суспільства (проблема зростання населення та ін.). Населення світу, за даними ООН, до 2000 року збільшилось наполовину і становило на початку XXI століття, незважаючи на зменшення темпів приросту, 6,5 млрд жителів, 90 % з них живе в країнах, що розвиваються. Практично, за чверть століття населення планети зросте на стільки ж, на скільки зросло за перші 1950 років н. е., але зростання народонаселення навряд чи зуміє розвиватися темпами, необхідними не тільки для подолання розриву між потребами і фактичним його споживанням (насамперед, в країнах, що визволились). За даними ООН, дефіцит білка, наприклад, становив до 2000 року приблизно 20 млн тонн, а на початку XXI століття недоїдання, голод обходитися людству щорічно в таку ж кількість жертв, в скільки обійшлася Друга світова війна, що тривала п’ять років (тобто 20 млн жителів).

Третя група — проблеми, зв’язані зі взаємовідносинами людини і природи (енергетична, сировинна, продовольча, охорона навколишнього середовища та ін.). Проблеми, зв’язані з взаємодією людини і середовища проживання, суспільства і природи — загальнолюдські. В одному з документів ООН говориться, що «в історії людства виникає криза всесвітнього масштабу — криза навколишнього середовища. Стає очевидним, що при розвитку існуючих тенденцій, життя на Землі поставлене під загрозу».

Ось дані. Загальний обсяг забруднених відходів виробництва в другій половині 80-х років становив більш аніж 65 млн тонн. на З початку XXI століття щорічно в атмосферу викидається близько 145 млн тонн двоокису сірки, 250 млн тонн пилу і 70 млн тонн газу, в водосховища потрапляє близько 32 куб. км неочищених промислових вод, вирубуються та гинуть ліси на всій території планети. Через надмір різноманітних газів, за даними вчених, в Антарктиді утворилася діра в озоновому шарі. Головне лихо навіть не в дірі над Антарктидою, а в тому, що тонкий озоновий шар, що надійно захищає від смертоносних ультрафіолетових випромінювань, став тонше скрізь. Його результат фреони — гази, що застосовуються в аерозольних балончиках, холодильних установках і у виробництві пінистих пластмас. Держави Співдружності викидають в атмосферу 10—14 % фреонів, Японія — близько 15 %, США — близько 30 %. Над Москвою, наприклад, товщина озонового шару зменшилася на 3 %. Товщина ж озонового шару над Києвом зменшилася на 2,5 %, а над Харковом,

Одесою і особливо над Придніпров’ям — на 2 %. Що це означає? Американські вчені підрахували, що при зменшенні озонового шару лише на 1 % — рівень захворюваності на рак шкіри зі смертельним наслідком зростає на 6-7 %. Якщо перерахувати на цифри для європейської частини (Україна, Білорусь, Молдова, частина Росії), то виходить 7—9 тис. смертей щорічно. Осідання пилу на льодах Арктики і Антарктиди може привести до їх часткового танення, змінити відбивну здатність Землі. Уявлення про можливі результати розвитку таких процесів доки надто суперечливі. Одні стверджують, що постійний та інтенсивний режим забрудненості може викликати похолодання і навіть оліднення. Інші — доки їх більшість — що нагромаджуваний вуглекисень у атмосфері (як скло в атмосфері), пропускаючи сонячну радіацію, не пропускає назад в космос інфракрасне випромінювання: створюється «парниковий ефект». Ясно, що зміни і в той, і в іншій бік є зміни в становищі всієї планети, а отже, і в умовах існування людства.

З початку 80-х років XX ст. загострилась проблема навколишнього середовища в Україні, Росії, Білорусі, Казахстані та ін. і в усьому світі. Бездумне знищення лісових масивів, забруднення озера Байкал і Ладозького, скидання шкідливих хімічних речовин в ріки, спроби перекинення сибірських рік з півночі на південь тощо — все це веде до екологічної катастрофи. Екологічною катастрофою стало наступ пустель на ще нещодавні оазиси в Африці, Австралії, Азії, в Європі, Америці тощо, відбувається об’єднання і зменшення видової різноманітності тваринного і рослинного світу. За даними ООН, за 20 століть н. е. через варварське ставлення людей до навколишнього середовища знищено 106 видів тварин і 139 видів птахів, внаслідок Чорнобильської аварії заражена радіацією частина території України, Білорусі і Росії. Якщо виходити навіть з сучасних масштабів забруднення навколишнього середовища, то до 2000 року розвинені країни витрачали приблизно 1,4—2 % їх валового суспільного продукту і 5—6 % капіталовкладень на заходи із захисту навколишнього середовища. В першій половини XXI століття країнам, що розвиваються, доведеться витрачати на охорону навколишнього середовища 0,5—1,5 % суспільного продукту і 2—5 % капіталовкладень. Такі деякі дані.

Величезна кількість різноманітних речовин, що утворюються як побічні результати виробничої діяльності, потрапляє в гідросферу — океани, моря, ріки, озера, підземні води. За сучасними даними, об’єм всієї води, наявної на планеті, становить 1,4—1,6 млрд куб. км. Близько 94 % її зосереджено в Світовому океані, частина — в льодовиках, ґрунті, в атмосфері. Прісна ж вода, що, насамперед, необхідна людині, складає тільки 2 % від об’єму всієї гідросфери і розподіляється по планеті вкрай нерівномірно. В деяких промислово розвинених країнах забруднюється до 25— 30 % всього річкового стоку. Про якість таких вод не потрібно говорити: несуть відпрацьовані технічні масла, пестициди, нітрати, фосфати, свинець тощо. Покидьки, що потім нагромаджуються у водоростях, планктоні, рибі, врешті-решт, обертаються для людини проблемами «водного голоду» і нових хвороб. Тепер дедалі більше приковує увагу становище Світового океану, що став стічною ямою планети: практично все, що людство скидає в ґрунт, у внутрішні водосховища, ріки, рано або пізно опиняється в океані. Особливу небезпеку становлять відходи, що потрапляють в океан безпосередньо, минаючи ріки. Це нафта, вуглекисні тощо. Людство не повинно переходити меж, за якими самоурегулювання біосфери порушується, — такий основний висновок з екологічної ситуації, що склалася.