Розділ 4 Міжнародна політика

Монтескье Ш. Избранные произведения. — М., 1955.

Мохончук С. М. Поняття та види тероризму. — К., 1997. Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс. — М., 1991.

Преториус Р. Теория конфликта // Полис. — 1991, № 5.

Токвиль А. Старый порядок и революция. — М., 1995.

Фишер Р., Юри У. Путь к согласию. — М., 1992.

Питання для повторення

♦ Що таке конфлікт? В чому суть політичного конфлікту?

♦ Природа політичного конфлікту; основні ознаки; особливості.

♦ Розвиток теорії конфліктів. Концепції розвитку політичних конфліктів.

♦ Типи політичних конфліктів (конфлікти, що не порушують базового консенсусу суспільства, і конфлікти, що допускають перетворення суспільства).

Тероризм — соціально-політичне явище

1. Суть і основна мета тероризму

Чому сучасний світ захлиснула терористична хвиля, безпрецедентна за масштабами і несподівана за формами? В чому причина, що стара як світ проблема раптом виникла в новому вигляді? Яка природа цього явища? Що чекає людство в майбутньому? Відповідей на питання багато. Але при всій їх безлічі й розманіності загадка тероризму і сучасного відродження далека від розкриття. Багато чого залишається неясним. Зростання масштабів і географії тероризму за останню чверть ХХ століття просто вражає. Вже у 60—80-х роках ХХ ст. тероризм починає набирати в різних країнах світу широкого розмаху. У 70-х роках вчинено 5534 терористичних акти, а на початку 80-х зареєстровано 2700. Якщо з початку 80-х років кількість терористичних актів у рік складала в середньому 500, то в середині 80-х років — уже 800. В американському щорічному огляді тероризму відзначається, що тенденція зростання продовжується з невеликими коливаннями. В другій половині 80-х років відбувалося щорічно 800 і більш терористичних актів. Жертвами міжнародного тероризму в другій половині 90-х років стало близько 3 тис. населення. Повністю виправдана прогноз-оцінка офіцера британської розвідки Баррі Перріта про збільшення терактів до 2000 року практично в два рази. Хоча, звичайно, дати чітку кількісну характеристику терористичних актів дуже складно.

Сотні книг і статей присвячені проблемі тероризму. Але, на жаль, немає однозначного визначення цього поняття. Які дії, інциденти варто відносити до терористичних актів? У пошуках відповіді можна зустрітися з діаметрально протилежними точками зору. Тероризм як соціально-політичне явище досліджувався в різних аспектах: філософському, політичному, психологічному, правовому та інших; і кожен дослідник розглядав явище зі своїх позицій, даючи поняттю тероризм власну інтерпретацію. Формулюючи поняття тероризм, важливо прагнути, щоб визначення не давало приводу для політичних спекуляцій, не дозволяли б легко маніпулювати поняттям і довільно його вживати. Поняття тероризм походить від слова «терор» (лат. terror — страх, жах, жахливість). Саме ця обставина і визначає терор як особливу форму політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і удаваною ефективністю. Ці особливості визначили широке використання терору протягом людської історії як засобу політичної боротьби в інтересах держави, організацій і окремих груп осіб. Власне, факт публічної страти кримінальних або політичних злочинців, або процес аутодафе (публічне спалення на вогнищі єретиків, їх творів) в період середньовічної інквізиції, страти непокірних в період якобінської диктатури у Франції стали класичною формою терору в інтересах держави і католицької церкви.

В чому суть, відмінні ознаки, що дозволили б виділити тероризм з інших, нехай близьких, але все-таки різних, явищ соціального буття? Дати об’єктивне, загальнозначуще, конкретне визначення тероризму нелегко. Це явище має дуже складну структуру. Тероризм найчастіше прикривається різними масками, деякі з яких абсолютно не пов’язані з ним. Тероризм — явище настільки багатогранне, що співіснує з ідеологією, релігією, етнічними, та іншими компонентами, які настільки тісно переплітаються один з одним, що дати відповідь на питання: «З яким видом тероризму маємо справу?» дуже важко. Генезис тероризму свідчить про значну трансформацію: змінюються форми здійснення терористичних актів, мета впливу терористів, методи їх дій, особливості організації та інше. Тероризм має багато спільного з іншими формами соціального протесту і насильства: агресією, збройною боротьбою, військовими конфліктами різного ступеня інтенсивності, партизанськими діями, диверсіями, екстремізмом, заколотом, геноцидом, революційним насильством, фашизмом та ін.

При визначенні поняття тероризму необхідно дотримуватися логіки умов, домовитися про зміст поняття, виділити особливості масової реакції на зростання насильства в суспільстві. Важливо не змішувати наукове і життєве використання цього поняття. Визначення тероризму принципово повне, включаючи не тільки ті ознаки, що поєднують з іншими формами насильства, але, головне, ті істотні й загальні для різних типів терористичних дій специфічні характеристики, що відокремлюють терористичне насильство від нетерористичного. Треба враховувати, що дії, які складають специфіку тероризму, в межах інших форм збройного насильства мають окремий або допоміжний характер і, навпаки, деякі вирішальні для таких форм акції займають підлегле місце в практиці терористичних організацій. В становленні й розвитку тероризму існують різні етапи. На ранніх етапах форми насильства не завжди виразні як власне терористичні. Юрист Віктор Вітюк пише: «Специфіку тероризму становить і те, що ірраціональний початок поєднується в ньому з використанням певних політичних і навіть філософських ідей як засобу політизації емоцій, як інструменту трансформування схильності до руйнівних дій у свідоме її втілення». Мова йде про волюнтаристську ідеологічну традицію, що ґрунтується на перебільшенні (чи абсолютизації) ролі видатних особистостей і збройного насильства в історичному процесі або ігноруванні, недооцінці визначальних факторів, насамперед економічних і культурних.

Багато теоретичних труднощів не переборені. На початку 70-х років XX ст. говорилося, що «відсутня адекватна і загальновизнана наукова теорія про політичне насильство і політичний тероризм». У 90-х роках ХХ ст. та на початку XXI ст. мало що змінилося. Американський суспільствознавець Девід Лонг відзначає: «Незважаючи на великий суспільний інтерес, все ще відсутня згода у розумінні того, що становить тероризм... Ніхто з учених ще не створив загальної теорії тероризму». У сучасній західній соціології існує понад сто визначень тероризму. Пропонується залишити пошуки визначення поняття й узагальнити найбільш істотні характеристики й аспекти тероризму. Політичний аспект, насамперед, пов’язаний з наявністю політичної спрямованості в діяльності терористичних бойовиків, поза залежністю від їх орієнтації, етнічної, соціальної і демографічної структури, особистих спрямувань. Військово-технічний аспект: тероризм характеризується вкрай жорстокими формами збройного насильства, яке не обмежене географічно, без чіткої лінії фронту, не обмежене ніякими нормами, скритність у підготовці операцій, відзначається несистематичністю. Морально-психологічний аспект: загальнолюдські моральні норми не існують для сучасного тероризму, заперечується основне право людини: право на життя. Юридичний аспект тероризму становить чимало труднощі через відсутність однозначного розуміння явища і складності в розмежуванні карної злочинності і різних форм визвольної боротьби.

Соціолог Сергій Ефірів пропонує не шукати універсального визначення тероризму, а обмежитися деякими ознаками. По-перше, вважати політичні мотиви насильницьких дій найбільш важливою ознакою і саме їх кваліфікувати як тероризм. Тут лежить своєрідна демаркаційна лінія між тероризмом і карною злочинністю, хоча лінія є умовною. По-друге, тероризм — насильницькі акти, що мають за мету створення певного соціально-політичного клімату, дестабілізацію становища, залякування мас, урядів, соціальних спільностей, політичних партій, організацій та ін. Тероризм відрізняється від політичних убивств. По-третє, відсутність необхідного зв’язку зі збройною конфронтацією. Тут межа між тероризмом і війнами, хоча останні можуть супроводжувати терором проти населення захоплених територій, військовополонених та ін. Звичайно, виділені аспекти, ознаки далеко не вичерпують і не вирішують проблему. Окремі соціологи відзначають, що «тероризм — явище дуже складне, динамічне і багатопланове. Не випадково міжнародному співтовариству так і не вдалося сформулювати загальноприйнятне юридичне визначення тероризму, хоча суттєве наповнення феномена для всіх зрозуміле. Тут є і протизаконне насильство, як правило, із застосуванням зброї, і прагнення залякати широкі верстви населення, і безневинні жертви, а терористичні акті, що виходять за межі державних кордонів, складають міжнародний елемент тероризму».

Американський філософ Бенжамін Дженкінс, формулюючи поняття, підкреслює, що «тероризм визначається в залежності від характеру акції, а не від особистості чи виконавця суті справи, за яке береться. Усі терористичні акції поєднані з застосуванням насильства або погрозою насильства. Часто це супроводжується висуванням конкретних вимог. Насильство спрямоване в основному проти цивільних об’єктів. Мотиви мають політичний характер. Акції відбуваються так, щоб привернути максимум суспільної уваги. Виконавці, як правило, члени організованих груп, на відміну від інших злочинців, беруть на себе відповідальність за вчинені акції. I, нарешті, сама акція покликана впливати, виходячи за межі заподіяння безпосередніх фізичних втрат».

Ще в середині 70-х років XX ст. в процесі обговорення проблеми тероризму в шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН виникали спроби дати визначення тероризму. Тоді найбільш уживаним визначенням тероризму стало пояснення, сформульоване Раймоном Ароном, який вважав акт насильства як терористичний у тому випадку, коли психологічний ефект назад пропорційний його справжнім фізичним результатам. Соціолог Ернст Аречага визначає тероризм як акти, що мають традиційні форми загальнокарних злочинів, але вчинених навмисно з метою викликати паніку, безладдя в організованому суспільстві, зруйнувати суспільний порядок, паралізувати протидію терору з боку суспільних сил й інтенсифікувати лиха і страждання суспільства. Соціолог Юджин Дінстейн (Ізраїль) стверджує, що суть тероризму взагалі й міжнародного, зокрема, виявляється в безладному насильстві, спрямованому проти людей, не перебираючи (безневинні жертви терористичного акта), з метою створення в масах ідеї, що мета виправдовує засоби: чим жавхливіше злочин, тим краще з погляду терористів.