Розділ 2 Політична влада і політична система

Бакштановский В. И., Согомонов Ю. В. Введение в политическую этику. — Москва—Тюмень, 1990.

Игнатовский В. И. О существе нравственного и политического воспитания. — М., 1990.

Рікер П. Етика і політика. Філософська і соціологічна думка. — 1995. — № 5—6.

Рікер Поль. Герменевтика, этика, политика. — М., 1995.

Сутор Б. Политическая этика // Полис. — 1993. — № 1.

Этика ненасилия. Материалы международных конференций. — М., 1991.

Питання для повторення

♦ Що таке мораль? У чому суть моральної діяльності?

♦ У чому суть співвідношення і взаємовпливу моралі та політики?

♦ Рівні політики та моралі. Синтез політики та моралі.

♦ У чому суть проблеми взаємодії політики та моралі?

♦ У чому полягає переорієнтація політики?

♦ У чому полягає взаємообумовленість моральності та політичної діяльності?

Політика та ідеологія

1. Природа і суть сучасних політичних концепцій

Все, що здійснюється в політиці зусиллями організацій та окремих осіб, розумне, усвідомлене і цілеспрямоване із позицій переконаності та впевненості у правильності та вірності дій, що пропонуються. Уявлення, що мають становити дійсність, складають систему переконань, виступаючи своєрідним колективним віруванням. Із такої точки зору суспільство та різноманітні політичні інститути, діючі в суспільстві, інтерпретуються як провідники ціннісної орієнтації.

Що ж таке ідеологія? Ідеологія (від грец. ідея та логос — слово, поняття, вчення) — система поглядів та ідей, що відображають ставлення до тієї або іншої дійсності, поглядів, інтересів, мети, намірів, умонастроїв людей, класів і політичних партій, рухів, суб’єктів політики та влади, тих чи інших епох, поколінь, громадських рухів, мистецтва, літератури та ін., аж до світогляду, умонастрою і життєвих позицій носіїв того або іншого світогляду. Поняття ідеологія ввів французький учений та філософ Анрі Лестют де Грасі, який прагнув знайти у світосприйнятті та явищах свідомості основи етики, моралі, політики — їх логічні та психологічні пояснення. Відразу ж поняття ідеологія та ідеолог, теоретик, носій ідеології, що поширилися, спіткало подвійне ставлення — визнання відкриття, що давно напрошувалось, і скептична недовіра до можливості пояснити світ людини і суспільства, виходячи з ідей, що складаються про цей світ. Для такого сприймання ідеології є реальні підстави в самому процесі пізнання дійсності, особливо соціальної та політичної: пояснення явищ через їх похідний момент, їх першопричину, справжню суть (істинна ідеологія) та пояснення подій, що вже звершилися, з метою їх тлумачення та виправдання, що може породжувати ілюзії, приховування або маскування істинних причин подій (несправжня ідеологія), тобто конструювання фіктивної, удаваної реальності, що видається за дійсність. Істинне і неправдиве безпосередньо зв’язані в ідеології як раціональне та ірраціональне, істинне і неправдиве в політиці та в будь-якій іншій формі суспільної та індивідуальної свідомості. Ідеологія як явище дістає визнання, і виявилося, що людина та суспільство живуть в ідеологічному просторі так само, як і у світі політики, культури, економічних відносин та ін.

У сучасних умовах ідеологія не тільки одна з організаційних, регулюючих систем, що коригують, спрямовують життя суспільства й людини, але й безпосередньо зв’язана функціонально з політичною системою суспільства, політичним режимом держави, політичною етикою. Втілення в ідеології реальних соціальних, політичних та інших процесів, інтересів, сприяло виникненню різних за змістом та метою видів політичної ідеології: прогресивної, ліберальної, націоналістичної, шовіністичної та ін. Стійкі, універсальні форми ідеології (прогресивність або реакційність та ін.), її властивості відображати реальні або ілюзорні, уявні або удавані ситуації та інтереси в інших, неідеологічних сферах життя суспільства: в політиці, економіці, культурі та ін., — стали основою розвитку самої ідеології та її відносин з неідеологічними системами, насамперед — з політикою. На неспростовність претендує будь-яка система переконань. Пріоритетність ціннісних орієнтирів не тільки не приховують, а навпаки, системи відкрито й аргументовано обґрунтовують їх, переконують. Спільні позиції, що виражають колективну віру та переконання, можуть бути у більшій або меншій мірі розроблені теоретично та програмно. Істинність та напруженість їх відтворення можуть бути неоднаковими. Проте віра та переконання завжди існують, визначаючи напрямки дій членів політичної системи. Поза основоположними межами політична дія була б сліпою і хаотичною метушнею безлічі «молекул» та «атомів» (соціальних верств, спільностей та індивідів суспільства), позбавленою сенсу навіть для тих, хто її здійснює. Вірити в щось означає, що предмет і зміст віри виступають частиною дійсності, і їх слід враховувати у своїй діяльності.

Зрозуміло, що уявлення людей, індивідів формуються у тісному зв’язку з досвідом оточуючих індивідів та соціальних спільностей. Це особливо важливо враховувати у відношенні «політичних вірувань». Дуже часто політична віра, ідеї сприймаються людьми без досить обґрунтованого доказу і вважаються справедливими визначеннями, тобто не вимагають аналізу й корегування. У цьому й полягає особливість віри. Кожна людина відчуває себе суб’єктом впливу і втягування в ту чи іншу систему уявлень та переконань. Але якщо людина засвоює те, що відображає інтереси певних індивідів та соціальних верств (в сім’ї, в школі, через засоби масової інформації), здебільшого несвідомо, то її переконання мають характер віри, вірувань. Закріплення сили переконань, віри — найсильніший фактор. Аналогічні політичні вірування не вимагають обґрунтувань, тому що виходять з мотивів, які виправдовують їх. Такі мотиви, пов’язані з реальними та конкретними інтересами, як правило, дуже сильні. Сукупні переконання й віра стають доктринами або, власне, ідеологіями в умовах «виправдання» та «організованої реалізації» ідеології.

Віра, вірування відрізняються від наукової теорії тим, що наукова теорія об’єктивно, обґрунтовано визнається тими або іншими людьми. Тому наукова теорія постійно піддається зовнішньому контролю і тестуванню. Віра тим і добра, що не вимагає розумових доказів і тому її справедливість, певно, не вимагає контролю ззовні. Коли ж дії та вчинки скоюються під впливом віри, тоді починають виникати проблеми, які ведуть до кризи, мізерного ефекту, тобто коли у вірі починають сумніватися. Ті чи інші соціальні спільності, індивіди безпосередньо впливають на зміст і характер сучасності, її зміни, формують колективну політичну віру, переконання тих або інших соціальних спільностей, груп, що безпосередньо беруть участь у політичному житті суспільства.