Розділ 2 Політична влада і політична система

Політологія: наука про політику
Структура влади. Суб’єкт, об’єкт

Основними компонентами влади є суб’єкт, об’єкт, засоби і процес, що приводять в дію всі елементи влади. Суб’єкт влади втілює її активний, спрямовуючий початок. Суб’єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об’єднана в Організацію Об’єднаних Націй.

Суб’єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, волю до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Більшість людей не відчували психологічного задоволення від володіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багато хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв’язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для володіння різними благами: високі прибутки, престиж, вигідні зв’язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб’єкт влади має володіти знаннями, умінням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті, володіючи владою, імущі в різній ступіні наділені такими якостями. Адже влада — це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов’язаний підкорятися.

Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада — це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада — це контроль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з найпоширеніших концепцій влади є реляціоністська, що передбачає владу як міжособові відносини, які дають можливість одному індивіду змінювати поведінку іншого. Зосередження на рольових взаємовідносинах або реляційному аспекті влади — характерна риса традиції, що йде від Макса Вебера, передбачає можливість вольової дії або впливу одних індивідів і соціальних спільностей на інші. Дотримуючись такої позиції, соціолог Пітер Блау визначає владу як здатність одного індивіду, соціальної спільності, людей здійснювати свою волю над ними за допомогою страху і насилля. Така концепція влади має кілька варіантів. В теоріях опору викладаються такі владні відносини, в яких суб’єкт влади придушує опір її суб’єктів (Джон Картрант, Джим Френч, Білл Рейвен та ін.). В теоріях обміну ресурсів (засобів) влади акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів (засобів) влади між учасниками соціальних спільностей (Пітер Блау, Давид Хуксон, Кейсі Хайнінгс та ін.). Існують концепції влади, основним поняттям яких є політична система (Давид Істон, Толкотт Парсонс, Уільям Марк Роджерс та ін.).

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб’єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її першими діючими особами є індивіди, вторинними — політичні організації, партії, суспільні об’єднання, суб’єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об’єднання, а весь народ — політичні еліти і лідери. Зв’язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли їх приходу до влади. У відносинах влади відображенням першорядності ролі суб’єкта є широко розповсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління.

Чи завжди, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ? В багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. I той, хто здійснює владу, може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначення влади можна розділити на два аспекти: конфліктний і поставленої мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним доступом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спільностями, або ж спільну мету, що спільно реалізується. Так, в суспільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непримиримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.

Об’єкт, виконавець влади — другий, важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об’єкта, виконавця наказами, розпорядженнями тощо. Влада — завжди двобічна, асиметрична, з переважанням волі володаря, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб’єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об’єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір — загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

У сучасному світі в широко використовуваних акціях громадянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відображення усвідомлена залежність влади від покірності населення. Саме на початку 50-х років ХХ ст. широкі масові кампанії непокори колоніальним британським властям принесли Індії незалежність. Масові виступи в середині 90-х років ХХ ст. в Донбасі, Придніпров’ї, в Слобожанщині та інших районах України привели до дострокових виборів парламенту і президента України. Відносини об’єкта і суб’єкта влади досягають то жорстокого опору владним структурам, то добровільного сприймання, свідомої покори. Адже підкорення природно властиве людині як властиве їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втрати одними людьми почуття визнання законності у ставленні до людей, які володіють владою. Адже законність означає право уряду або індивіда на управління державною, яке сприймається в умах і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежить від ряду факторів: від власних якостей об’єкта владарювання, від характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засобів впливу, якими володіє суб’єкт влади, а також від того, як виконавці сприймають об’єкт в залежності від наявності, або відсутності у нього авторитету. Політична культура населення, насамперед, визначає якості об’єкта політичної влади. Досвід історії свідчить, що підданська, патріархальна політична культура людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в суспільстві.


2. Засоби, процес і види влади


Поняття засоби влади

Нерівномірний розподіл засобів (ресурсів) влади — найважливіша соціальна причина підкорення або непідкорення одних людей іншими. Засоби влади (ресурси) — «все те, що індивід або соціальна спільність можуть використати для впливу на інших» (Роберт Даль). Використовувані засоби або ті, які можуть бути використані для здійснення влади, називають основами або ресурсами (засобами) влади. Структурні засоби (ресурси) влади: закони, суд, державний апарат, загони примусу (міліція, поліція), партійна дисципліна, авторитет політичного лідера, центральна і регіональні структури тощо. Виділяють і такі типи ресурсів влади: страх, інтерес, переконання. Проте межі, що відділяють один ресурс (засіб) влади від іншого, умовні. Реальні політичні акції, тим більше реалізація політичного курсу, спираються на систему засобів влади.

Природно, засоби (ресурси) влади — всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно з метою суб’єкта влади. Засоби (ресурси) влади — це або важливі для об’єкта цінності (предмети споживання, гроші тощо), або засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви людини (телебачення, радіо, преса та ін.), або знаряддя, інструменти, механізми підкорення і владарювання — зброя, каральні загони та ін., за допомогою яких можна позбавити людину тих або інших цінностей, найвищою з яких вважається життя. Засоби влади, нарівні з суб’єктом і об’єктом влади, — один з найважливіших ресурсів (засобів) влади. Значимість засобів як основ влади відображена в теорії соціального обміну Пітера Блау та ін. В основі влади лежить нерівномірність розподілу засобів влади, яких не вистачає. Люди, які не мають засобів влади, одержують їх в обмін на виконання розпоряджень тих, хто має засоби, і тим самим одні потрапляють в залежність від інших, підкоряються їм. В процесі мобілізації засобів влади суб’єктом вони трансформуються у владу, що сприяє перетворенню певних засобів на вплив і систему взаємозв’язаних суб’єктів і об’єктів.

Засоби влади різноманітні. Багатоманітні і способи, методи задоволення різних потреб і інтересів людей. Американський соціолог Амітай Вернер Етціоні ділить засоби влади на утилітарні, примусові і нормативні. Утилітарні засоби влади — це матеріальні та інші соціальні блага, зв’язані з повсякденними інтересами людей. З їх допомогою влада, особливо державна, може «купувати не тільки окремих політиків, але й задобрювати цілі верстви населення». Утилітарні засоби користуються владою для заохочення і для покарання (зменшення зарплати недобросовісним працівникам та ін.). Примусові засоби влади звичайно виступають як заходи адміністративного покарання, якщо не спрацьовують утилітарні. Нормативні засоби влади включають засоби впливу на внутрішній світ, свідомість, ціннісні орієнтації і норми поведінки людини, забезпечують схвалення дій суб’єкта влади, прийняття його вимог. Якщо утилітарні і примусові засоби влади впливають на реальні обставини і через них на поведінку людей, то нормативні засоби влади впливають безпосередньо на свідомість і поведінку людей.

Важливішим сферам життєдіяльності суспільства властиві і засоби влади: економічні, соціальні, політичні і культурно-інформаційні.

Економічні засоби влади — це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (засоби виробництва, родючі землі, корисні копалини, продукти харчування тощо).

Соціальні засоби влади — це здатність підвищення або зниження соціального статусу або рангу, місця в соціальній стратифікації. Соціальні засоби влади збігаються з економічними засобами влади. Так, багатство і прибутки — економічні засоби влади, але вони ж характеризують і соціальний статус (престиж, посада, освіта, соціальне забезпечення тощо).

Культурно-інформаційні засоби влади: знання та інформація, а також способи їх одержання та поширення — інститути науки і освіти, засоби масової інформації та ін. В сучасних умовах знання та інформація, вважає американський соціолог Олвін Тоффлер, стають найважливішими засобами. В індустріально розвинутих країнах знання, через свої переваги (безкінечність, доступність, демократичність), підкорили силу і багатство, стали визначальним фактором функціонування влади. В процесі розвитку суспільства традиційні засоби влади — сила, багатство втрачають свій вплив, хоча і не зникають повністю. Дійсну дійову владу набувають знання та інформація. Природно, в усіх країнах знання та інформація відіграють не однакову роль і не мають переваг перед економічними, соціальними засобами влади, але досить виразно проявляється в сучасному світі тенденція значимості знання та інформації як джерел влади.

Силові та інші засоби влади — це зброя та апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені люди. В державі їх ядром є армія, поліція (міліція, служби безпеки, суд та прокуратура) і їх атрибути (будинки, спорядження, тюрми тощо). Силові засоби влади традиційно вважаються найефективнішим джерелом влади, тому що вони здатні позбавити людину вищих цінностей: життя, свободи, майна та ін. Практично суб’єктами влади (державою, політичними партіями) застосовуються в комплексі різні засоби влади. Але і сама людина — специфічний засіб влади. Люди — це універсальний, багатофункціональний засіб влади, що створює інші засоби влади. Людина — творець матеріальних благ (економічні засоби влади) та інформації (культурно-інформаційні засоби влади), солдат і партієць (політичні засоби), людина, яка володіє знаннями і поширює їх тощо. Використання засобів влади приводить в дію всі її компоненти, робить реальністю її процес, що володіє методами та способами владарювання, можливістю підкорення і покори та ін.

Дуже різноманітні і способи владарювання. Говорячи про накази і покору, маємо на увазі певний тип впливу на поведінку інших осіб, який відмінний від того, що звичайно називають впливом. Якщо радять студенту не пропускати занять, регулярно засвоювати теоретичні знання, творчо працювати над першоджерелами, критично ставитись до джерел тощо, і студент, послухавшись поради, відвідує заняття, систематично працює над засвоєнням знань та ін., то можна твердити, що студент рахується з думкою співрозмовника і той так на нього впливає. Впливали на студента аргументацією негативного і позитивного вибору. У таких відносинах відсутні елементи наказу і підкорення, а, отже, і елементи влади. Відсутні елементи влади у випадку, коли рекомендують кинути палити цигарки, попереджаючи, що йому загрожують тяжкі хвороби та ін. Навіть якщо рекомендація має форму наказу («негайно киньте палити цигарки!») вона є не що інше, як тільки вказівка на те, що паління цигарок небезпечне для здоров’я. По суті, не наказується і не забороняється, а лише роз’яснюється курцю, що це небезпечно для його життя. В дорозі на шляху деякі дорожні знаки показують і попереджають: найближча ділянка шляху небезпечна і, отже, треба дотримуватись особливої обережності. На відміну від них, є знаки, що забороняють ті чи інші дії і за які під страхом певної санкції вимагають, наприклад, обмеження швидкості до певної межі тощо. Тут служба, що поставила дорожній знак, користується правом влади у ставленні до використання дороги і наказує їм рухатися із певною обмеженою знаком швидкістю. Якщо деякі дорожні пришляхові знаки попереджали про небезпеку, тобто впливали на поведінку подорожніх, інформуючи їх про фактичне становище, то забороняючі і обмежуючі знаки пропонували вже подорожнім вести себе відповідно з певною, встановленою нормою. Але ще не досить гадати, що є наявність відносин влади у випадку віддачі наказу, розпоряджень тощо. Має бути ще і обґрунтоване переконання, що накази будуть виконуватись, що переконання не зустріне заперечення, заборони та ін. Тут виникає деяка складність у визначенні понять.

Звичайно ж, не завжди кожний, хто віддає накази відповідно з нормами, що існують в суспільстві, має владу. Адже може статись так, що влада перетворюється в фікцію, якщо масово, повсюдно не виконуються накази, розпорядження та ін. Така ситуація свідчить, що той, хто віддає накази та ін., не має влади, або його влада незначна, якщо тільки небагато з тих, хто одержав накази, розпорядження вважає необхідним їх виконувати. Та буває і таке становище, коли всі, кого стосуються накази, розпорядження завжди і повністю їх виконують. Зрозуміло, вводячи елементи покори наказами, розпорядженнями тих, хто здійснює владу, вноситься і певний елемент відносності. Отже, ті чи інші накази, розпорядження, вказівки, рекомендації виконуються в більшій або меншій мірі. Без покори нема влади, але ця покора — явище відносне. Процес владарювання упорядковується і регулюється спеціальним механізмом влади — системою організацій, об’єднань людей і норм, їх устрою і діяльності. У суспільстві механізмом влади виступають державні органи, право, політична система, політичний режим тощо.

Види влади

Влада визначається панівним в країні соціально-політичним устроєм. Кожна влада складається з видів: політичного, економічного, сімейного та ін. Влада, в широкому тлумаченні, — сукупність владних відносин, система влади, основою якої виступає волевиявлення народу, або певної соціальної структури, соціальної спільності, певної соціальної верстви та ін.

Волевиявлення — джерело влади, а сама влада здатна, не вдаючись до організації власної волі, безпосередньо приймати владні рішення, що стають нормою для всіх учасників вольового акту. Та влада — це і організаційний аспект, функціональне владне навантаження — право, тобто влада інститутів — політичних, соціальних, — механізмів політичної системи суспільства, а в суспільній організації — влада обраних нею органів. Все це дає можливість правильно орієнтуватися в системі владних механізмів, політично зріло брати участь в їх формуванні і реалізації влади.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2 Політична влада і політична система“ на сторінці 2. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи