Розділ «Кіт і Заєць»

Котька і Зойка знають одне одного від самісінького народження. їхні батьки — Друзі дитинства. Котька і Зойка народилися майже одночасно: Котька в січні, Зойка в лютому. І відтоді росли не розлучаючись. Дуетом, на два голоси, кричали, лежачи у колясках. Потім одночасно ступили перші кроки у Ботанічному саду. Одночасно хворіли усіма дитячими хворобами. Ходили в один дитсадок. І в школу пішли разом. До того ж одразу в другий клас. Так сталося, що саме тоді, як треба було йти у перший клас, Котька зламав ногу. І, щоб він не дуже переживав, Зойчині батьки вирішили не віддавати і Зойки в перший клас. Отож курс першого класу вони вивчили, так би мовити, самотужки. І пішли одразу в другий клас.

Ліна Митрофанівна, звичайно, посадила їх за одну парту.

До школи вони ходили разом. І зі школи додому разом. Жили вони в одному будинку.

Першого ж дня, коли Котька й Зойка на великій перерві, взявшися за руки, йшли по коридору, Льоня Монькін тицьнув на них пальцем і закричав:

– О! О! Кавалер і баришня! Кавалер і баришня! Ха-ха-ха!

Спасокукоцький і Кукуевицький захихикали.

Котька, не кажучи ні слова, підійшов до Льоні Монькіна, взяв його однією рукою за чуба, пригнув, а другою влупив у самісіньку маківку дзвінкого щигля.

– Молодець! — схвально вигукнув Ігор Дмитруха: Котьчина рішучість йому сподобалась.

І Льоня Монькін не наважився дати здачі, а тільки загундосив:

– Ото ще — й пожартувати не можна...

Взагалі Котька одразу всім сподобався. Спритний і вдатливий був він хлопчина. За що б не брався, все в нього виходило якось на диво легко й просто.

Загилять, наприклад, хлопці м'яча на дерево, кидають-кидають камінці, щоб збити,— нічого не виходить. Котька прицілиться — бац! — і м'яч уже на землі.

Або закотиться, приміром, сталева кулька від підшипника у вузьку шпарину. Хлопці мучаться-мучаться, чим тільки не виколупують ту кульку — не можуть-дістати. А Котька магніт на ниточці в шпарину опустить — і нате вам вашу кульку!

Нічого не скажеш, спритний і вдатливий був вів хлопчина.

А от Зойка — абсолютна йому протилежність. Неуважлива була й невдачлива, просто-таки безталанна. Завжди з нею щось трапляється. То вона щось забуде, то щось розіллє, то розіб'є, то щось загубить.

Ще й сама з себе кепкує:

– От я розтелепа! Ну й розтелепа!..

І часто навіть сама передбачала свої невдачі. От грають у дворі всі в квача. Бігають одне за одним, галасують весело. Зойка каже:

– Дивіться, щоб я вам зараз не впала.