Розділ «Стаття 25. Державно-приватне партнерство у сфері захисту критичної інфраструктури»

1. Державно-приватне партнерство у сфері захисту критичної інфраструктури здійснюється шляхом:

1) обміну інформацією між державними органами, місцевими органами виконавчої влади (військово-цивільними адміністраціями - у разі утворення), органами місцевого самоврядування, операторами критичної інфраструктури, громадськими об’єднаннями, організаціями роботодавців, а також громадянами щодо загроз критичній інфраструктурі та реагування на кризові ситуації;

2) визначення повноважень та відповідальності державних органів і операторів критичної інфраструктури у сфері забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури;

3) визначення порядку взаємодії між державними органами та операторами критичної інфраструктури у різних режимах функціонування об’єктів критичної інфраструктури;

4) створення системи підготовки кадрів для сфери захисту критичної інфраструктури;

5) підвищення комплексних знань, навичок і умінь персоналу та керівного складу операторів критичної інфраструктури, персоналу суб’єктів господарювання, які провадять діяльність, пов’язану із забезпеченням безпеки об’єктів критичної інфраструктури, з питань реагування на кризові ситуації на таких об’єктах;

6) залучення експертного потенціалу наукових установ, професійних та громадських об’єднань до підготовки галузевих проектів та нормативно-правових актів у сфері захисту критичної інфраструктури;

7) залучення до виконання завдань із забезпечення сталого функціонування об’єктів критичної інфраструктури суб’єктів господарювання, які провадять діяльність, пов’язану із забезпеченням безпеки об’єктів критичної інфраструктури, громадських об’єднань та професійних організацій;

8) надання державними органами консультативної та практичної допомоги операторам критичної інфраструктури з питань реагування на кризові ситуації на об’єктах критичної інфраструктури;

9) організації забезпечення захисту персоналу об’єктів критичної інфраструктури від можливих загроз;

10) забезпечення резервування основних ресурсів для функціонування критичної інфраструктури у різних режимах;

11) організації системи оповіщення населення та суб’єктів господарювання про інциденти та кризові ситуації на об’єктах критичної інфраструктури;

12) створення системи самооцінки віднесення об’єктів критичної інфраструктури за критеріями, визначеними цим Законом, створення інформаційних ресурсів для підвищення рівня знань із захисту об’єктів критичної інфраструктури;

13) створення механізмів для саморегулювання, обміну інформацією між операторами об’єктів критичної інфраструктури у певному секторі;

14) створення та підтримки розвитку систем сертифікації та оцінки відповідності у секторах критичної інфраструктури.

2. Державно-приватне партнерство у сфері захисту критичної інфраструктури здійснюється з урахуванням установлених законодавством особливостей правового режиму щодо окремих об’єктів критичної інфраструктури та окремих видів діяльності.

3. З метою забезпечення ефективної взаємодії представників громадськості, органів виконавчої влади та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної політики у сферах забезпечення захисту національних інтересів України у кіберпросторі та захисту об’єктів критичної інфраструктури можуть створюватися консультативно-дорадчі органи, об’єднання та мережі у порядку, встановленому законодавством.