Розділ «ЛЬВІВ 2000»

УДК 94(477)

ББК 63.3 (4 Укр) 624 К71

Косик В.М.

К71 Симон Петлюра / Перекл. з фр. Я.Кра-вець. — Львів: НТШ, 2000. — 88 с.

ISBN 966-02-1833-8

Ім’я професора Володимира Косика добре відоме колові українських науковців (книжки і статті французькою мовою виходили під псевдонімом Борис Марченко). У новому виданні розповідається про життя і діяльність видатного українського діяча Симона Петлюри. Висвітлюються політичні події в Україні 1905-1920 pp.

Для науковців, педагогів, студентів та школярів.

© Володимир Косик, 2000 ISBN 966-02-1833-8 © Переклад. Ярема Кравець, 2000

Симон Петлюра (23.05.1879—25.05.1926)

Автор портрета С.Петлюри Іван Крислач

ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СИМОНА ПЕТЛЮРИ

Симон Петлюра народився 23 травня 1879 року в Полтаві у незаможній сім’ї нащадка українських козаків, який, покинувши рідне село, оселився у цьому місті і заснував невелике візницьке підприємство. Життя у Василя Петлюри та його дружини Ольги було нелегким. Мусили прогодувати дев’ятьох дітей: чотирьох синів і п’ятьох дочок. Лише перший син Симон вчився в міській семінарії, на навчання інших дітей не було грошей. Отже, дитинство і юність Симона Петлюри проминули у його рідному місті.

У той час український національний рух знаме-нувався яскравим виявом ідей відродження, яке трохи раніше було зупинене двома протиукраїнсь-кими заходами російського уряду. Перший із них, циркуляр 1863 року, вирішував долю української мови таким чином: ніякої малоросійської мови “не бьіло, нет и бьіть не может”. Циркуляром заборонялося будь-яке видання книжок для народу і наукових праць українською мовою, а також вживання слів “Україна” і “українець”.

Другий захід — Емський указ 1876 року — зміцнював рішення першого. Окрім видання книжок, заборонялися будь-які театральні вистави, конференції, друкування текстів музичних творів “малоросійським діалектом”, а також привезення із закордону книжок чи іншої друкованої продукції таким “діалектом”. Остання заборона спрямовувалася проти українських публікацій в “австрійській Україні” (в Галичині), яка після циркуляра 1863 року стала головним центром українського інтелектуального життя.

З початку 90-х років поволі організовується український національний рух. Кілька студентів, які 1892 року прибули на паломництво до могили великого українського поета Тараса Шевченка (1814-1861), засновують “Братство тарасівців”, що поставило собі за мету боротьбу за національну свободу України. Змагаючись у нелегальних гуртках, національний рух зміцнюють різноманітні студентські групи.

Симон Петлюра входить в один із таких гуртків з 1898 року у віці дев’ятнадцяти років. Молоді українці розповсюджують україномовні брошури та книжки, нелегально привезені із Західної України, друкують і роздають летючки.

“При кінці століття, — пише історик М. Гру-шевський, — український рух набрав розмаху, який ледве чи можна було собі уявити двадцять років раніше. Його завоювання не обмежувалися політичною сферою, він виявляє свою могутність у літературі, науках і мистецтві. Він більше не задовільняється тим, що теоретично обгрунтовує своє право на існування, але переходить до творчої праці на терені практичного життя”1.

На початку 1900 року молоді українські інтелігенти створюють у Харкові Українську революційну партію (УРП), яка першою проголошує активну боротьбу задля політичної свободи цілої України, “від Карпат аж до Кавказу” та її об’єднання в єдину незалежну державу. Програма партії була накреслена у промові Миколи Міхновського, виголошеній на зборах членів партії у Харкові 18 лютого 1900 року. Ця промова була незадовго надрукована у Львові окремою брошурою і розповсюджувалася в Україні. За програмою партії, українці повинні розпочати збройну революційну боротьбу для завоювання своїх прав, здобуття незалежності України, без якої не можна досягти суспільної справедливості.

“...Коли справедливо, що кожна нація з огляду на міжнародні відносини хоче вливатись у форму незалежної, самостійної держави; коли справедливо, що тільки держава одноплемінного національного змісту може дати своїм членам нічим не