Розділ «Післямова»

Це був найбільший, найвидатніший, найсерйозніший бедлам, що зчинився двадцять п’ять років тому. Він повністю змінив моє життя. Його спровокувала ця книжка, «Картковий будинок».

Я був на крихітному острові Гоцо в кепському гуморі. Почав скаржитися на все — на сонце, на море, а особливо на останній бестселер. Згодом моїй подрузі це обридло.

— Годі вже бути таким до чорта зарозумілим,— сказала вона.— Якщо гадаєш, що можеш зробити краще, заради бога, йди і зроби. Я приїхала у відпустку не для того, щоб слухати твої скарги на ту дурну книжку!

Пришпорений її заохоченням, я спустився до басейну. Я ніколи не замислювався про те, щоб написати книжку, та зараз я озброївся блокнотом, ручкою і пляшкою вина — усім, що потрібно, щоб стати письменником... окрім, звісно ж, таких занудних деталей, як Персонаж і Сюжет. Про що я міг написати? Мій розум повернувся на кілька тижнів назад, до причини, чому я хандрив і був таким сердитим.

Штаб Консервативної партії, 1987 рік. За тиждень до дня виборів я був керівником штабу Маргарет Тетчер. Вона повинна була виграти вже рекордні треті вибори, та шахрайським опитуванням громадськості й неймовірною нервовістю кампанії Меґі переконали, що вона може програти. Вона кілька днів нормально не спала, мала лютий зубний біль і перекладала свої страждання на когось іншого. Тим іншим був я. У день, що згодом став відомий як «хиткий четвер», вона лютувала, здіймала бурю, була брутально несправедлива. Образно кажучи, знову і знову замахувалася на мене своєю сумкою. Я скоро мав стати ще однією приміткою в історії.

Коли ми вийшли з кімнати, той мудрий старий сич, віце-прем’єр-міністр Віллі Вайтло, закотивши очі, заявив:

— Це жінка, яка ніколи більше не боротиметься на виборах.

Він помітив зернятко саморуйнування, яке вже зовсім скоро зауважать у всьому світі.

Поки я сидів біля басейну, ті слова Віллі бриніли мені у вухах. Я потягнувся по ручку і пляшку вина. Після третьої пляшки я подумав, що знайшов персонажа — його ініціали будуть «ФУ» — і сюжет. Про те, як позбутися прем’єр-міністра. Так народилися Френсис Уркгарт і «Картковий будинок».

Я навіть і не думав публікувати його — для мене це була всього-на-всього маленька приватна терапія,— але завдяки славній і цілком незапланованій удачі він згодом став бестселером, а ВВС перетворила його на драматичний серіал — лауреат премій — з неперевершеним Ієном Ричардсоном. Я з болем пішов з активної політики і став професійним письменником. Нині, через двадцять п’ять років після того, як книжка була опублікована, ФУ знову змінює моє життя. Дорогу Кевіну Спейсі з його блискучим новим телесеріалом! Мій картковий будинок знову зведено.

Аби відзначити цей новий виток життя для ФУ, я скористався нагодою переробити роман — ніяких значних змін, ні в кого з тих, хто читав оригінал, не виникне думки, що це інша книга, але оповідь зараз більш напружена, персонажі яскравіші, а діалоги, можливо, дещо живіші. Я повернувся до нього для того, щоб відплатити за те задоволення, яке «Картковий будинок» приносив мені всі ці роки. Що лишилося незмінним у романі — це безсовісна порочність. Купайтеся в ній. Насолоджуйтеся.

Тож чи варте воно було того прочухану від Меґі Тетчер? Що ж, як воно там? Можна сказати і так, та я не можу прокоментувати.

Майкл Доббс