Розділ 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ДУМКИ

2.1. Літературознавство періоду античності

2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя

2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження

2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко

2.5. Літературно-критична думка в епоху класицизму

2.6. Літературознавство епохи Просвітництва

2.7. Літературознавство періоду німецького класичного ідеалізму

Наука про літературу пройшла довгий і складний шлях розвитку. У ній відбилися ті зміни, які відбувалися в уявленнях людей про світ і мистецтво. У розвитку світового літературознавства виділяють кілька періодів.

2.1. Літературознавство періоду античності

2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя

Розпал античного світу і встановлення феодального ладу позначилися на особливостях культури. В епоху середньовіччя (V—XV ст.) антична література була забута, теорія мистецтва зазнала впливу теології, про що свідчать праці Августина Блаженного і Томи Аквінського. Аврелій Августин (354—430 рр.), названий богословами "Блаженним", у "Сповіді" писав: "І Ірекрасігі різноманітні форми, блискучі й приємні кольори — ось що люблять очі. Але хай не володіють вони душею моєю; хай володіє нею Бог, який створив їх прекрасними. Тільки Бог є благо моє, а не вони". Людині мас подобатися божественна ідея, виражена у мистецтві, а не саме мистецтво. Кожен художній образ є втіленням божественної ідеї.

Найвидатнішим представником середньовічної естетики був Тома Аквінський (1225—1274 рр.), який поділив красу на вищу і нижчу. Він вважав прекрасним те, що дає задоволення під час безпосереднього сприйняття. Тома Аквінський, як бачимо, визнавав красу реальної дійсності, але вища краса, на його думку, має божественне начало. Ознаками краси вчений вважав цілісність, досконалість, пропорційність, які властиві насамперед Богові.

2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження

2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко

По завершенні доби Відродження наприкінці XVI ст. утверджується естетика бароко. Цей загальноєвропейський напрям охопив країни Південної та Східної Європи, розвинувся в Іспанії, Італії, Німеччині, Франції, Англії, Польщі, Україні. Італієць Джованні П. Капріо називав поезію вищим родом мистецтва, бо вона може відтворити не лише видиме, але й невидиме, ірреальне. Франческо Патриці (1529—1597 pp.) писав, що предметом поезії має бути те, у що неможливо повірити, що є справжнім фундаментом незвичайності, яка й зобов'язана становити головний предмет кожної поезії. Теоретик і практик бароко Лоренцо Верніні (1598—1680 pp.) вважав, що предметом мистецтва є природа, вона — прекрасна.

Значним внеском у теорію бароко стали праці іспанця Б. Ґрасіана (1601—1658 pp.) "Дотепність, або Мистецтво витонченого розуму", "Кишеньковий оракул", присвячені видам і прийомам дотепності. Італієць Е. Тезауро (1591—1675 pp.) джерелом дотепності вважав такі тропи, як метафора, алегорія і символ.

2.5. Літературно-критична думка в епоху класицизму

2.6. Літературознавство епохи Просвітництва

2.7. Літературознавство періоду німецького класичного ідеалізму