Розділ «2. Збірка "Квіти зла" - вияв протиставлення Добра і Зла»

Літературну долю Бодлера визначила його єдина поетична збірка "Квіти зла". Задум книжки визрів у автора досить рано: у "Салоні 1846 року" автор згадав про намір випустити книгу віршів. А через 2 роки у пресі з'явилося повідомлення, що Бодлер готував до друку збірку "Лімби". У 1851 р. під цим заголовком в одній із газет був надрукований цикл із 11 віршів, і, нарешті, у 1855 р. респектабельний журнал "Ревю де Дю Монд" опублікував 18 віршів поета. Це був безумовний успіх. До Бодлера прийшла популярність, хоча ще ледве помітна, але цього було досить, щоб у грудні 1856 р. модний видавець Огюст Пуле-Малассі купив у нього права на "Квіти зла". Усього через півроку книга вийшла у світ. В одному з листів Бодлер писав: "У цю жорстоку книгу я вклав увесь свій розум, усе своє серце, свою віру і ненависть".

Назву збірки поет шукав довго, зате вона виявилася напрочуд місткою і виразною, адже сфокусувала в собі не лише суперечності епохи, а й протиріччя самого Бодлера. Назва збірки підкреслила головну думку - привабливість зла для сучасної людини. У стислій формі автор передав власне сприйняття сучасного світу як царства зла й водночас його власне бачення цієї сумної реальності. Збірка трактувалася сучасниками як поетизація аморальності. Але сам Бодлер стверджував, що книгу треба оцінювати цілісно, лише тоді з неї випливе жорстокий моральний урок.

Збірка "Квіти зла" створювалася поетом упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на "Листя трави" Уїтмена чи "Кобзар" Т. Шевченка. Збірка - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані. Книга мала посвяту, вступ і складалася із 6-ти циклів, об'єднаних за проблемно-тематичним принципом.

Ліричний герой Бодлера роздвоєний: він розривався між ідеалом духовної краси та красою зла ("Хвора муза", "Ідеал", "Гімн красі"). Тому вихідною позицією бодлерівської творчості стало напружене протиставлення добра і зла, Бога і Сатани. Зло було об'єктом художнього дослідження у Бодлера. Поет розглядав його як специфічну форму добра. Його не полишала надія на перемогу добра.

Двополюсність відчуття визначила композиційну структуру збірки, її основної частини "Сплін та ідеал", яка відкривалася трьома віршами ("Благословіння", "Альбатрос", "Лет"), де стверджена божественна природа людини, яка з найбільшою повнотою втілена у постаті поета. Поет для Бодлера - безрідний і незрозумілий юрбою "чужинець", якого вона мучить і ненавидить. На поеті - печать знехтуваності.

Ця роздвоєність бодлерівського героя між добром і злом породила почуття нудьги, прагнення вирватись у "невідоме", спрагу безмежного. Від першої частини "Спліну та ідеалу" до заключної (вірші "Сплін", "Марево", "Жага небуття", "Годинник") чітко простежувалася низхідна лінія, яка вела не від "спліну" до "ідеалу", а навпаки, від "ідеалу", до "спліну", від Бога - до Сатани.

Цикл "Сплін та ідеал", як і в цілому вся збірка, - це лірична драма, де ідеалові протистояла не сама дійсність, а "сплін" - хворобливий стан, породжений цією дійсністю. Якщо у циклі "Сплін та ідеал" чіткими були романтичні тенденції, що виявилися у змальованих поетом суперечностях між дійсністю та ідеалом і їх протиставленні, то у віршах циклу "Паризькі картини" відчутний реалізм, де центр ваги перемістилися на зовнішній світ, і Бодлер створив зразки урбаністичної поезії.

Поет зумів поглянути на місто по-новому. Головним для нього був не зовнішній вигляд міста, а те, як воно впливало на сучасну людину, яких метаморфоз зазнавала людська душа у напруженому ритмі життя. Місто приваблювало і водночас відштовхувало, живило його загадковими соками й отруювало ядучими випарами. І.Бодлер оспівав цю цілющу і згубну вдачу.

У всіх віршах ("Квіти зла") протиставлялися Добро і Зло. Бодлерівське добро- це зовсім не християнська любов (до Бога чи до інших людей), це всепоглинаюча жага злиття з вічним і нескінченним світом, жага, що могла бути задоволена лише тілесними засобами, які мали позаморальну природу. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - почали перетворюватись одне на одне. Сатана виступив як утілений голос плоті, але цей голос був тугою за неможливим, що у свою чергу, могло знайти хоча б якесь задоволення лише за допомогою матеріального. Тому бодлерівський Сатана - не ангел, а передусім земне втілення Бога, а Бог - земний Сатана. Ці дві "безодні" притягували і водночас відштовхували поета, і він завмирав між ними, зачарований і обійнятий жахом.

Поетові було невідоме походження краси: можливо, вона зійшла з небес, а може - піднялася з морської безодні. Але сама краса зробила світ ближчим. Не випадково у передмові до "Квітів зла" Бодлер сформулював основний пункт своєї естетичної програми як "видобування краси із зла".

Нерідко у Бодлера слова і поєднання слів позбавлені точного логічного значення, що спричиняло несподівані асоціації, непевні уявлення, невизначені настрої.

Домінантами поетики збірки Бодлера "Квіти зла" стали контраст і символіка. Ш.Бодлер був одним із зачинателів символізму, але у його творчості, зокрема у збірці "Квіти зла", поєдналися романтичні і власне символічні елементи. Вірші у збірці мають здебільшого двопланову структуру, де на передньому плані - предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, за якими були сховані ідея, абстракція, що перетворювала предметно-емпірічні образи на символи.