Розділ «3. Автобіографічні мотиви романів: "Пригоди Олівера Твіста", "Великі сподівання"»

Роман "Пригоди Олівера Твіста" - це перший "роман-виховання" і в той же час авантюрно-пригодницький роман, де головна тема - показ самотності дитини у несправедливому світі.

Головний герой - безрідний сирота і вихованець робітничого дому, на долю якого випало дуже багато випробувань. Мати його під час пологів померла. Спочатку п'яний лікар та доглядачка залишили на ніч новонароджене дитя у холодній кімнаті, потім на ньому випробували свою "систему" місіс Ман, відома тим, що з кожних 10 її вихованців виживало лише двоє. У робітничому домі діти здичавіли від голоду, були жертвами системи віроломства й облуди. Ласкаве слово чи погляд не зігріли дитинства Олівера, зате палиця парафіяльного сторожа Бамбула часто гуляла на плечах 9-річної дитини, яка виглядала на 6 років. На кожному етапі життя Олівера, до зустрічі з містером Браунлоу, його використовували як засіб наживи. Хлопця обкрадали, змушували працювати, годуючи стравами, що "ними погребував би й собака", змушували чинити злочини чи бути їх співучасником. Зведений брат Монкс (Едуард Ліфорд) ненавидів Олівера і чужими руками штовхає його до в'язниці у гонитві за спадщиною. Зажерливість і жадоба до грошей керували вчинками Монкса та його матері.

Олівер пройшов через поневіряння та приниження, в яких мав зробити вибір між добром і злом, знайти свій шлях у житті. У цьому чутливому й м'якосердному хлопчикові жила могутня сила нескореного духу, яка врятувала його від смерті у робітному домі. Олівер чи не єдиний, хто бунтував, твердо відстоюючи право мати повноцінний обід. Остаточно до свідомого вибору між добром і злом він дійшов у пригоні Федіна, звідки пробував втекти. Містер Браунлоу та родина Мейлі допомогли хлопчині: урятували його від злочинців, повернули сироті ім'я та спадщину. Злидні не озлобили Олівера. Він пробачив братові всі його підступні дії і щедро поділився спадщиною. Він переповнений почуттями щирої вдячності до своїх рятівників. В цілому, можна сказати, що образ Олівера не лише сентиментальний, а й ідеалізований: світ зла не заплямував чистоту його душі.

Героєві роману пощастило. На своєму життєвому шляху він зустрів співчутливих людей, які допомогли. Своєю довірливістю вони підтримали в очах дитини впевненість у тому, що, незважаючи на соціальний стан, людина може бути щасливою, повірили у його сили. З вище зазначеного можна зробити висновок, що образ Олівера ідеальний. Його характер не змінився протягом роману: він не потрапив під вплив обставин, навіть перебуваючи серед шахраїв. Таким чином, соціальні конфлікти у романі поступилися місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них - це якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає, незалежно від того, на якій соціальній сходинці перебуває людина. Але без них життя втрачає сенс.

Цікавою і вагомою є авторська думка у фіналі роману про людське щастя: "Без глибокої любові, доброти сердечної та вдячності до того, чий закон - милосердя"

Роман має щасливий кінець, за що авторові докоряли і за життя, а особливо після смерті. Але відповідний фінал - це одна із рис філософії письменника. Він вважав, що література має велике виховне значення, впливає на свідомість, а щасливий фінал стверджує оптимізм, радощі життя, гармонію, дає надію на те, що людина ніколи не буде самотньою.

Відтак, у романі було відображено християнські погляди письменника: він вірив у переможну силу добра. Добро і зло - два композиційні центри у романі. Добро у романі постало піднесено ідеальним, тоді як зло - хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Добро обов'язково мусить перемогти - ось надія, яка живить уяву письменника.

Тема дитинства у творчості Чарльза Діккенса розкрила гуманістичне спрямування таланту письменника, утвердила добро і справедливість, засудила байдужість суспільства у ставленні до дітей-сиріт. У висвітленні долі дитини-сироти у романі "Пригоди Олівера Твіста" намітилися й провідні ознаки творчого методу митця:

1. Детальна увага до моральної проблематики.

2. Повчальний зміст твору.

3. Уміння засобами сатири та іронії показати складні перипетії долі маленького героя.

4. Гуманізм у ставленні до простої людини.

Діккенс - великий мрійник-романтик і в житті, і у творчості. Він вірив, що за допомогою проповіді добра, правди і краси можна зробити світ кращим. Віра у маленьку людину ще раз переконливо засвідчила великий гуманізм автора.

У романі "Великі сподівання" Діккенс розповів історію життя і краху надій молодої людини - Філіпа Пірріпа, якого в дитинстві прозвали "Піпом". Гроші, забарвлені кров'ю і пов'язані зі злочином, як переконався Піп, не могли принести щастя. Крах надій обґрунтований автором глибоко. Справа не лише в тому, що таємним заступником Піпа став втікач - каторжанин Мегвіч. Причини нещасть і розчарувань героя пов'язані з усім способом життя "квітучої доброї Англії". Письменник висміював офіційний оптимізм.

Життя зіштовхнуло Піпа з несправедливістю та горем. Намагаючись стати "справжнім джентльменом" і проникнути у світ джентльменів, Піп переконався у зв'язку цього світу зі світом злочинців. Товариство джентльменів, серед яких опинився Піп, усі ці Компесони, Драмли, Покети, - злочинне й антигуманне за своєю суттю товариство. Воно калічило людей, ламало їхні долі. Так сталося з Мегвічем. Гроші не принесли щастя Стеллі.

Проблематика роману "Великі сподівання" багато в чому близька роману "Наш спільний друг": виявлення справжніх цінностей життя, співвіднесених із "цінностями" жаданими - багатством, вельможністю, становищем у суспільстві. Загальний тон роману сумний. Але віру в людей Діккенс зберіг до кінця життя.

Морально-естетичний ідеал Діккенса втілений в образах звичайних людей - сільського коваля Джо Гарджері, Бідді, Герберта Покета. Життя і погляди Джо - це своєрідна життєва програма, яку проповідував Діккенс. Джо вбачає смисл життя у праці, яка приносила йому радість; він був переконаний, що тільки правдою можна досягти свого, а "кривдою ніколи нічого не досягнеш"; він хотів бути самим собою, бути вірним своїм переконанням і мріяв про єднання всіх простих людей: "...воно, мабуть, і краще було б, якби звичайні люди, тобто хто простий і бідний, так би й трималися один одного". Улюблені герої Діккенса знайшли щастя в сімейному затишку та мирній праці. Але чи вірив сам Діккенс у ті роки у можливість такого ідилічного щастя? Глибоким сумом охоплені сторінки "Великих сподівань", тиха печаль визначила тональність заключних сторінок роману.