Відсутність ефективної ринкової інфраструктури, яка б дала змогу перетворювати продукцію народного споживання на кінцевий споживчий товар, є таким самим серйозним обмеженням у конкурентній боротьбі для товарів місцевого виробництва, як і кліматичні, екологічні умови регіону, співвідношення ціни та собівартості для товарів народного споживання. Цей фактор стримує економічний розвиток товарного ринку багатьох регіонів України.
Відсутність ефективної системи розподілу, яка здатна забезпечити велику кількість споживачів ширшим набором товарів та послуг, стає неподоланним обмеженням для місцевих товаровиробників. Багато підприємств створюють спеціальні служби для постачання власних робітників продовольчими товарами за рахунок бартеру із взаємопостачань та взаєморозрахунків.
Лише об'єднавши зусилля всіх зацікавлених організацій, можна створити повноцінний ринок товарів народного споживання. Слід приділяти увагу можливостям залучення закордонних інвестицій у переробну, пакувальну промисловість, зберігання та розподіл продуктів харчування. Такі інвестиції, у першу чергу, будуть орієнтовані на імпортну продукцію, принаймні, на початковому етапі, та можуть суперечити програмам підтримки місцевих виробників. Однак за ситуації збільшених ринків ці інвестиції водночас сприятимуть зниженню цін на послуги допоміжних служб (зберігання, переміщення).
Підприємства середнього масштабу самі не впораються з проблемами збуту, не витримають конкуренції. У Донбасі, наприклад, частка імпортних товарів у загальному обсязі відповідної товарної групи становить на сьогодні 35—60 %. Виживання в конкурентній боротьбі, маркетингова робота потребують знання ринку, потужностей маркетингової інфраструктури для збутової діяльності (складське господарство, транспорт, приміщення для сортування та доопрацювання продукції та ін.), збільшення кількості адміністративного і торговельного персоналу та відносно великих витрат.
Захист вітчизняного товаровиробника — основне завдання оптового товарного ринку. Цього можна досягти шляхом вільної конкуренції, інформування товаровиробників та оптових покупців, скорочення кількості посередників між товаровиробником та споживачем.
Організація роботи оптового ринку повинна містити дві стадії проектування:
• 1) розроблення концептуального проекту, його затвердження майбутніми членами групи, заснування центральної компанії;
• 2) розроблення центральною компанією повномасштабного організаційного проекту як комплексного документа, який міститиме необхідні програмні та економічні обґрунтування майбутньої спільної діяльності; разом з тим центральна компанія повинна провести детальне дослідження стану переробних потужностей, а також засобів оптової торгівлі.
Аналіз ринку показав, що на основі товарних баз, які в умовах централізованого адміністративного управління виконували роль розподільчих центрів, можна створити центри реалізації продукції та лінії оптових регіональних, районних та міжрайонних ринків.
Дослідивши місце та роль проекту у створенні каналів маркетингу, можна зробити деякі висновки. Оптові ринки товарів народного споживання у нас найменш розвинуті. Покупцями є не кінцеві споживачі, а торговельні та переробні підприємства, закупівельні організації, склади. Вони виходять на ринок саме за конкретним товаром, який купують партіями на регулярній основі. Продаж здійснює або сам виробник, або посередник, що представляє його інтереси, тож подібні ринки спеціалізовані на одному продукті або одній групі продуктів. Певна однорідність товару й те, що його закупівля відбувається оптовими партіями, дає змогу ефективно організовувати аукціони. Однак ведеться й термінальна торгівля, оскільки зберігається необхідність приватних переговорів продавців і покупців. На цьому ринку укладаються угоди на особистий товар, оскільки основною його функцією є оперативний продаж та закупівля товарів, але може здійснюватись і форвардна торгівля. Діяльність оптового ринку охоплює великі регіони та має істотний вплив на міжрегіональні зв'язки.
Оптові ринки виконують роль регулятора фізичних потоків товарів, реагують на зміни в ситуації того чи іншого регіону. На них шляхом цінових реакцій досягається рівновага між інтересами виробництва і споживання. Виробник стикається з реаліями ринку, і це дає йому змогу робити висновок про корисність та ефективність власної продукції. На основі цін оптового ринку приймається рішення про перекидання товару з одного регіону в інший, збільшення або зменшення його виробництва, формується конкурентне середовище.
Управління проектом можливе шляхом створення холдингу (центральної компанії) з невеликим управлінським апаратом. Головне завдання холдингу — зламати ситуацію на ринку товарів регіону: створити конкурентний ринок якісних товарів народного споживання, знизити витрати на просування продукції в товарних ланцюгах та встановити конкурентні ціни, підтримати місцевих виробників.
Можна виділити такі напрями стратегічного управління холдингом:
• розподіл ресурсів;
• адаптація до зовнішнього середовища;
• управління транспортними потоками;
• координація роботи товарних ринків;
• маркетинг;
• планування прибутку;
• кадрова політика з урахуванням навчання персоналу. Результатом реалізації цієї стратегії має стати покращання соціальної ситуації в державі. По-перше, це задоволення запитів населення завдяки більш якісному товарному обслуговуванню. По-друге, нові робочі місця на підприємствах маркетингової інфраструктури. Особливо великий соціальний ефект може дати розвиток малого підприємництва.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інфраструктура товарного ринку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Інфраструктура товарного обігу у взаємозв'язку з маркетинговою діяльністю підприємств на товарному ринку“ на сторінці 4. Приємного читання.
