Закупівельна логістика. Керування постачаннями

Інфраструктура товарного ринку

Як приклад можна розглянути шведську компанію "Еріксон інформейшн систем" (БІС), що розробила свою систему постачання. Відповідно до цієї системи закупівельний центр компанії підключається до розробки нової продукції з перших кроків. У компанії вважається, що її успішне функціонування в майбутньому залежить від уміння закупівельного центру створювати адекватну структуру постачань. Це означає, що вибір постачальників починається на стадії розробки продукції з урахуванням інтересів майбутніх провідних споживачів. Компанія використовує можливості постачальників взяти участь у розробці продукції, необхідної для ЕІС (це прагнення визначається обмеженістю ресурсів самої компанії).

Система постачання, що ґрунтується на використанні потенціалу постачальників, у цілому була прийнята компанією ЕІС. Уже через рік після її впровадження ЕІС зуміла реалізувати проект, у якому постачальники брали найактивнішу участь і у розробці, і у виробництві продукції в рамках кооперації. На сьогодні закупівельні групи компанії працюють у різних країнах світу, укладаючи контракти із зовнішніми постачальниками. Нова стратегія радикально змінила роль центру закупівель у компанії ЕІС, зробивши його провідною ланкою на стадії як розробки продукції, так і її виробництва.

У компанії "Сааб-Сканіа" (Швеція) в завдання відділу постачання входять такі функції, як розробка основи технічного рішення пропонованих вимог, висування конкретних пропозицій за технологією розробок, забезпечення тестування компонентів у лабораторіях компанії. В цій кампанії відділ постачання відповідає за всі контакти з постачальниками, він також послуговується сполучною ланкою у передачі запитів і результатів спільної діяльності між компанією та постачальником. Крім того, одним із найважливіших завдань відділу постачання в найближчому майбутньому повинна стати спрямована робота з постачальниками у орієнтації їхніх технічних розробок, на основі інтересів компанії. Це потребує від працівників відділу знань про потенційні можливості постачальників, їхнього вміння і готовності здійснити необхідну адаптацію розроблюваної продукції.

У зв'язку з цим вимальовуються і зовсім нові завдання відділу постачання: аналіз і координація внутрішніх функцій компанії — дизайну, виробництва та постачання порівняно з аналогічними функціями постачальників; систематичний аналіз співвідношень між можливостями і цілями внутрішніх та зовнішніх процесів розробки продукції.

У головних промислово розвинутих країнах відпрацьований більш-менш стандартний механізм матеріально-технічного забезпечення. Наприклад, матеріальне забезпечення виробничого процесу обробних галузей у ФРН ґрунтується на системі центральних складів підприємств-постачальників.

Традиційна система організації матеріального постачання у ФРН заснована на принципі зберігання запасів. У цьому випадку потрібне оформлення документа про одержання необхідних для виробництва матеріалів на складі фірми, де ці матеріали добираються і передаються одержувачу або доставляються прямо до робочих місць. А якщо необхідні підприємству матеріали відсутні на складі фірми, робиться запит до органу закупівель. На основі запиту закупівельний орган оформляє замовлення і посилає його постачальнику. Постачальник приймає замовлення і забезпечує відправлення товарів. На підприємство-замовник відправляються великі партії матеріалів, як правило, автомобільним чи залізничним транспортом. Замовлені вантажі під час їх надходження приймають на центральному приймальному пункті компанії. Тут перевіряють якість матеріалів, їхню відповідність заявці за кількістю та номенклатурою. Після оформлення відповідних документів про надходження товарів вони доставляються на окремі виробництва.

Типову схему проходження документації і матеріальних потоків при закупівлях подано на рис. 3.2*72. Через значну розгалуженість та різноманіття можливих варіантів господарських зв'язків, а також природне бажання керівництва компаній вести суворий облік і контроль системи матеріально-технічного постачання своїх підприємств потоки документації, що відповідають переходу від одного структурного елемента наведеної схеми до іншого, складаються, головним чином, зі спеціально розроблених формулярів. Наприклад, відділ закупівель чи посередник передає постачальнику 9—10 документів, а постачальник, виконуючи заявку, передає на центральний пункт до 14 документів.

*72: {Чухрай Н.І. Проблеми адаптації маркетингу і логістики до умов вітчизняного ринку [Текст] / Н.І. Чухрай // Вісн. НУ "Львівська політехніка". – 2000. № 416. Логістика. – С. 110-118.}

Узагалі численні формуляри з відповідними копіями для різних відділів і підрозділів створюють деяке уявлення про розміри адміністративних витрат у рамках традиційної системи матеріального постачання. Замовник і постачальник, починаючи із замовлення на матеріал, його доставки й одержання, використовують близько 15 форм документів, кількість яких із відповідними копіями може збільшитися до 50 примірників для оформлення одного постачання. Процедура документообміну полегшується при використанні ЕОМ і автоматизованих систем керування, однак потік інформації досить великий. За оцінкою західнонімецьких фахівців, надто великою є і кількість ланок системи.

Оформлення й обробка численних бланків займають багато часу, що завдає значного збитку замовникам, котрі очікують на матеріали. Тривалість циклу організації постачання веде до можливих помилок у виконанні замовлень. Деякі помилки виявляються лише тоді, коли матеріали доставлені за призначенням. Обробка цієї численної сукупності формулярів припускає наявність відповідного персоналу і зумовлює значні витрати.

Зберігання запасів за традиційної системи закупівель передбачає наявність комплексу складів із властивими їм адміністративними витратами і витратами праці. Основні статті витрат на утримання складів можна згрупувати так:

• 1. Утримання складських приміщень: а) амортизація складських будівель; б) амортизація складського устаткування; в) витрати на профілактичний ремонт; г) витрати на опалення, електроенергію і воду; д) страхування будівель і земельний податок; е) орендна плата.

• 2. Витрати на обслуговуючий персонал: а) заробітна плата складських робітників та службовців; б) витрати на соціальні нестатки робітників та службовців.

• 3. Витрати на транспортні засоби: а) амортизація; б) витрати на паливо й енергію; в) витрати на профілактичний та поточний ремонт; г) страхування і податки на транспортні засоби.

• 4. Збитки від зберігання запасів: а) охорона складів і старіння матеріалів; б) корозія та інші втрати; в) розбіжності в результатах інвентаризацій (помилки обліку відпускання і приймання); г) крадіжки; д) утрати внаслідок зниження цін; е) страхування запасів.

До основних статей витрат на утримання складів західні економісти відносять також утрати відсотків на капітал, які можна було б одержати, якби не довелося знімати гроші з банківських рахунків на фінансування будівництва складських приміщень і оснащення їх відповідним устаткуванням. Перераховані статті витрат можуть досягати значних сум, тому система матеріально-технічного постачання прискорює швидкодію цієї системи.

Добре зарекомендувала себе на практиці в матеріально-технічному постачанні виробництва система договорів з фірмами-посередниками. Систему розроблено і вперше застосовано у ФРН наприкінці 1980-х років. Структура її має меншу кількість ланок, істотно спрощене проходження запитів і викликаних ними матеріальних потоків. Система забезпечує значно коротші зв'язки між постачальником і споживачем продукції, ніж описана вище. Закупівельні органи компанії та склади звільняються від рутинної роботи. Функції добору і доставки вантажів переходять до постачальника, яким є не виробник сировини і комплектуючих, а оптова торговельна компанія, що виконує розподільні функції, має торговельні склади і є посередником між промисловими підприємствами.

Структуру та походження інформаційних і матеріальних потоків показано на рис. 3.3*73. Як видно зі схеми, споживач прямо від виробничої ділянки відправляє заявку на сировину і матеріали до пункту реєстрації (зосередження) заявок у складському господарстві. Пункт реєстрації 1—2 рази на день направляє запити на матеріали постачальникам, об'єднаним системою договорів. Наступного дня постачальник розсилає запитані матеріали, що потім збираються і контролюються за кожною заявкою в пункті нагромадження (на торговельних складах). План-графік постачань складається постачальником і замовником спільно у формі місячного зведення за агрегованими показниками. Замість 14 формулярів запиту заповнюється і фігурує один, котрий одночасно є і замовленням, і документом, що реєструє постачання й одержання товару.

*73: {Чухрай Н.І. Проблеми адаптації маркетингу і логістики до умов вітчизняного ринку [Текст] / Н.І. Чухрай // Вісн. НУ "Львівська політехніка". – 2000. № 416. Логістика. – С. 110-118.}

Система договорів у матеріально-технічному постачанні має низку переваг перед традиційною. Насамперед, це скорочення діловодства, отже, й адміністративних витрат. Однак головний виграш для споживачів — можливість відмовитися від власної, часто розпорошеної системи складів. Система договорів дає змогу вилучити капітал, заморожений у запасах. Практика використання цієї системи у ФРН показала, що скорочення витрат на зберігання і транспортування коливалося в межах 5—20 % від ціни постачання матеріалів. Підприємства, що постачаються, при одержанні помітної економії погоджуються на вищі ціни на різні послуги, що безпосередньо впливає на технологічні процеси підприємства-замовника. Наприклад, виробляється набір різних комплектів деталей, розкрій сталевого прокату та ін.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Інфраструктура товарного ринку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Закупівельна логістика. Керування постачаннями“ на сторінці 5. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Характеристика основних елементів інфраструктури сучасного товарного ринку

  • Функції елементів інфраструктури та їхні особливості за економічних умов, що сформувалися в Україні

  • Інфраструктура товарного обігу у взаємозв'язку з маркетинговою діяльністю підприємств на товарному ринку

  • Розділ 2. МАРКЕТИНГОВІ ПОСЕРЕДНИКИ В ІНФРАСТРУКТУРІ ТОВАРНОГО РИНКУ

  • Договори, спрямовані на передачу майна у власність

  • Договори на постачання газу, нафти, електроенергії, теплової енергії, води

  • Договори на виконання робіт (усі види договорів підряду)

  • Комерційні посередники в інфраструктурі товарного ринку

  • Торговельні доми

  • Рекламні посередники в інфраструктурі товарного ринку

  • -агентства

  • Агентства з директ-маркетингу

  • Засоби масової інформації (ЗМІ)

  • Директ-маркетингові агентства

  • Консалтингові посередники

  • Класифікаційні форми економічного контролю в Україні

  • Розділ 3. ЛОГІСТИКА У СФЕРІ РОЗПОДІЛУ, ЗБЕРІГАННЯ І ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

  • Стратегія і тактика логістики

  • Керування замовленнями в комерційній логістиці

  • Закупівельна логістика. Керування постачаннями
  • Збутова логістика. Вибір каналів розподілу

  • Взаємозв'язок концепцій логістики і маркетингу

  • Логістичні інформаційні системи

  • Перспективи розвитку логістики

  • Нові передумови розвитку і вимоги

  • ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА