Відповідно до загальноприйнятого розуміння собівартості продукції, витрати, що формують собівартість продукції, групуються по певних ознаках (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Класифікація витрат
| 1. По центрах відповідальності (місцю виникнення видатків) | Витрати виробництва, цеху, ділянки, технологічні переділи, служби |
| 2. По видах продукції, робіт, послуг | Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію |
| 3. По єдності складу (однорідності) витрат | Одноелементні, комплексні |
| 4. За видами витрат | Витрати по економічних елементах, видатки по статтях калькуляції |
| 5. По способах перенесення вартості на продукцію; 6. По ступеню впливу обсягу виробництва на рівень витрат; 7. По календарних періодах | Витрати прямі, непрямі · Витрати змінні, постійні · Витрати поточні, довгострокові, одноразові |
| 8. По доцільності витрат | Продуктивні, непродуктивні |
| 9. По визначенню відносини до собівартості продукції | Витрати на продукцію, витрати періоду |
Усі видатки на виробництво включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт і послуг, груп однорідних виробів, напівфабрикатів. Розглянемо більш докладно характеристику видів угруповань витрат на виробництво, що найчастіше використовуються в обліковій політиці підприємства.
За ступенем однорідності витрат (єдності складу) всі витрати діляться на одноелементні (прості) - сировина, матеріали, заробітна плата, тобто ті, які мають єдиний економічний зміст, і комплексні (багатоелементні) - різнорідні за своїм складом, а саме: адміністративні видатки, цехові видатки, витрати, зв'язані зі збутом продукції й ін.
Відносно класифікації витрат у веденні обліку витрат варто приділити увагу розподілу витрат на прямі й непрямі.
УП(С)БО 16 приведене визначення тільки непрямих витрат (див. пункт 4).
Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.
При цьому відсутнє чітке визначення поняття "економічно доцільний шлях". Як видно, тут мається на увазі логічне обґрунтування зв'язку конкретних витрат з визначеним видом продукції або діяльності. Саме так розуміється це питання в пункті 11 Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджених наказом Держкомпромполітики
України від 02.02.2001 р. № 47. Тут замість терміну "економічно доцільним" застосований термін "економічно можливим".
Що стосується прямих витрат, то в П(С)БО 16 їх визначення відсутнє, а в Методичних рекомендаціях № 47 вони визначені як "витрати, що можуть бути віднесені безпосередньо до визначеного об'єкта витрат економічно можливим шляхом" (тобто, по суті справи, від зворотного).
Наступна класифікація, що необхідна для формування системи управління витратами на підприємстві, це поділ витрат на постійні й змінні. У стандарті такий розподіл існує тільки щодо загальновиробничих витрат, що не визначає сутності витрат підприємства. Відповідно до пункту 16 П(С)БО-16 до змінних загальновиробничих витрат відносяться "витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, ділянок), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу діяльності".
До постійних загальновиробничих витрат відносяться "витрати на обслуговування і управління виробництвом, які залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності".
У Методичних рекомендаціях № 47 стосовно змінних і постійних витрат приведені такі визначення (пункт 12).
До змінних витрат відносяться витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням.
Постійні - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється.
Некоректність приведених формулювань полягає в тім, що самим визначенням допускається деяка залежність від обсягу виробництва: "майже незмінні" і "майже прямо пропорційно". Слід зазначити, що в цих формулюваннях не враховується характер зазначеної залежності. При цьому міра невизначеності зв'язку зі зміною обсягу виробництва діючими нормативними актами не регламентована. Слова "майже" або "істотно" можуть означати і 99 %, і 70 % й ін.
Виходячи з економічної сутності витрат, тільки амортизаційні відрахування (та й то за умови, що вони визначаються не виробничим методом) мають характер постійних витрат. У всіх інших елементах витрат завжди буде існувати велика або менша частина постійних і змінних витрат. Тобто більш правомірно говорити про умовно- постійні та умовно-змінні витрати. Однак відповідно до одного з основних принципів обліку - превалювання сутності над формою - ці "неточності" законодавства можна пропустити.
Витрати також класифікуються по економічних елементах, тобто за сукупністю економічно однорідних витрат у грошовому вираженні по їхніх видах (таке угруповання показує, що витрачено на даний об'єкт) і статтях калькуляції - показують, як формуються витрати для визначення собівартості продукції: одні витрати групуються по їхніх видах (елементах), інші - по комплексних статтях (включають кілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у декількох статтях калькуляції.
Угруповання витрат по економічних елементах є найбільш важливим й служить для виявлення всіх витрат на їхнє виробництво по видах. Воно дозволяє визначити, що саме витрачається на виробництво й на яку суму в цілому по підприємству.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логістичні витрати підприємства» автора Сумець О.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1. ЛОГІСТИЧНІ ВИТРАТИ: ЕКОНОМІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ“ на сторінці 4. Приємного читання.
