Різдвяна пісня в прозі

— Який божок став мені за вас? — спитав Скрудж.

— Золотий.

— Того потребує світ, — сказав Скрудж. — Світ найбільше буває суворий до бідності, дарма що так ганить тих, що женуться за багатством.

— Ви занадто боїтеся світу, — лагідно одповіла дівчина. — Всі наші надії та наміри пожерло одне бажання: минути нікчемних докорів світу. Всі ваші величні почуття потроху пожерла охота наживати гроші, вона зовсім опанувала вами. Хіба ж не правда?

Він хотів щось сказати, але вона, відвернувшись від нього, говорила далі:

— Може бути (згадка про те, що минуло, дає мені цю надію), може бути, що ви який час будете журитися за мною, але дуже недовго, а потім з охотою одженете од себе всі згадки минулого, як безкорисний сон, прокинувшись. Дай, Боже, щоб були щасливі в тому житті, що ви тепер собі вибрали!

Вона вийшла, і вони розлучилися.»

Дух Минулого Різдва показав цю ж дівчину вже щасливою матір’ю багатодітного сімейства, та без Скруджа: у нього навіть навернулися сльози, бо таким щасливим могло бути і його сімейне життя.

Скрудж прокинувся, почуваючи, що зараз зустріне другого Духа, посланого Марлеєм.

«— Увійди! — гукнув чоловік, — увійди, познайомся зі мною.

Скрудж боязко увійшов і нахилив голову перед Духом. Скрудж уже не був давнім упертим Скруджем, і хоч Духів погляд був дуже ясний та ласкавий, однак Скруджеві не хотілося його зустріти.

— Я Дух Теперішнього Різдва, — промовив здоровань, — подивися на мене!

Скрудж покірно глянув. Дух був убраний у просту зелену кирею[1], облямовану білим хутром, Кирея була накинута вільно, і було видно широкі Духові груди; з-під широких пол видно було босі ноги. На голові в Духа був вінок, зроблений із зимового зілля, прикрашений де-не-де блискучими льодинками. Його темно-каштанові кучері були довгі й розпущені по плечах; обличчя було добре, очі блищали, голос був веселий. Взагалі від нього віяло радістю та щирістю.

— Духу, — промовив Скрудж, — веди мене, куди хочеш! Останньої ночі я ходив по неволі, і та наука багато вдіяла… Коли ти хочеш учити мене, то я хочу скористатися з твоєї науки.

Може, втіха виявляти тую снагу, а може, просто Духове ласкаве, великодушне серце та прихильність до вбогих людей привели його до домівки Скруджевого писаря, і Дух пішов просто туди разом зі Скруджем, що міцно тримався за Духову кирею. На порозі Дух затримався, усміхнувся, поблагословив оселю Боба Кретчита і покропив кількома краплями зі свого каганця. Подумайте собі тільки! Боб брав усього п’ятнадцять шилінгів на тиждень, і, незважаючи на це, Дух Різдва поблагословив його маленьку домівку.»

У домівці Кретчитів сім’я готувалася до свята: серед усіх дітей був і Тайні Тім. Побачивши за допомогою Духа Теперішнього Різдва можливу смерть хворого хлопчика, Скруджу стало ніяково за свої слова, сказані раніше: «Поменше трохи людей, а то вже дуже багато їх наплодилося». Вразило Скруджа й те, що Боб Кретчит у Різдвяний вечір підняв тост за нього, Скруджа, хоча інші бачили в ньому, лише скупого господаря, що жаліє підвищити платню панові Кретчиту.

Скрудж хотів би, щоб майбутнє змінилося на користь життя і здоров’я Тайні Тіма.

Далі Дух і Скрудж подалися до оселі племінника Скруджа, в якій почули веселий сміх Фреда. Племінник Скруджа розповідав про дядька:

«— Він сказав, що Різдво — дурниця! — вигукнув племінник. — Та ще й сам тому вірить!

— Я тільки хотів сказати, — вимовив племінник нарешті, — що, сварячися з нами та не хочучи разом з нами повеселитися, він сам од себе відбирає втіху, що не зробила б йому жодної шкоди. Замість того, щоб побути у веселім товаристві, сидить собі сам зі своїми думками у вільготній конторі або в своїх кімнатах, повних пилу. Я наважився запрошувати його до себе щороку; нехай він приймає це, як хоче, а мені його шкода!..»