Різдвяна пісня в прозі

— Якове, — почав він благати, — старий Якове Марлею, скажи мені що-небудь. Заспокой мене, Якове.

— Я не маю чим тебе заспокоїти, Ебенезере Скрудже, — одказала мара. — Заспокоєння приходить із других володінь, його приносять інші посланці і дають іншим людям. Я навіть не можу Тобі всього сказати, що хотів би. Мені дозволено говорити з тобою дуже мало. Я ніде не можу затриматися. Я ніде не можу відпочити або забаритися. Моя душа за життя ніколи не переступала за поріг нашої контори, — слухай мене уважно, — ніколи не виходила на вузькі межі нашої грошової ями, через це мені тепер треба відбути багато тяжких мандрівок.

— У цю пору року я найбільше страждаю, — казав він далі. — О, нащо я ходив, заплющивши очі, між своїми близькими; чому я ні разу не підвів очей до тієї зірки, що завела волхвів до убогої печери! Хіба мало тут бідних домівок, що сяйво тої зірки завело б мене до них!

Од цих речей Скруджеве серце боляче стислося, він почав тремтіти.

— Слухай мене! — скрикнув привид. — Бо я скоро муситиму тебе лишити. Сьогодні я прийшов для того, щоб сказати, що ти ще можеш мати надію минути моєї долі. Я допоможу тобі.

— Ти завжди був моїм добрим другом, — промовив Скрудж, — дякую тобі!

— До тебе прийдуть три Духи, — закінчив привид. У Скруджа був тепер такий нещасний вигляд, як у привида, коли у нього звисли щелепи.

— Хіба в цьому та можливість і надія, що ти говорив, Якове?

— Саме в тому.

— Я думаю… що того… Мені не хотілось би того!.. — мовив Скрудж.

— Без їх візиту ти матимеш таку саму долю, як я.»

«Цей гість був чудна істота: він мав дитячу постать, однак був більше схожий на діда; але якийсь дивний простір одсовував його від очей і зменшував у дитину. Волосся спадало йому на плечі й було зовсім біле, як у діда, але на його свіжому обличчі не було жодної зморшки.

— Хто ви, і що ви таке? — спитав Скрудж.

— Я Дух Минулого Різдва.

— Давно минулого? — жваво спитав Скрудж, придивляючись до малесенької істоти.

— Ні, твого останнього Різдва.

Потім Скрудж насмілився спитати, чого прийшов Дух.

По тій мові вони пройшли крізь стіну й опинилися на сільській дорозі. З обох боків простягайся поля, місто зовсім зникло, не було видно й знаку. Зникли туман і темрява; був ясний холодний зимовий день, і земля була вкрита снігом.

Скрудж озирнувся і, сплеснувши руками, скрикнув:

— Боже мій, та я ж тут ріс, я був тут дитиною!