Розділ п'ятий. Що порадила Гусінь

— Мені вас дуже жаль, — сказала Аліса: вона вже починала розуміти, про що йдеться.

- І саме тоді, як я вибрала найвище в лісі дерево, — правила своєї Горлиця, зриваючись на крик, — саме тоді, як я повірила, що нарешті їх здихалася, вони вже знову тут як тут — бач, уже й з неба лізуть! У-у, гадюка!

— Кажу ж вам, ніяка я не гадюка! — мовила Аліса. — Я… я…

— Ну, ну? Хто ж ти? Хто? — питала Горлиця. — Ще не надумала?

— Я… я… дівчинка, — промовила Аліса без особливої певності, бо згадала, скільки разів вона за цей день мінялася.

— Гарна баєчка, що й казати, — з глибокою зневагою пирхнула Горлиця. — На своєму віку я набачилася різних дівчаток, але з такою шиєю — жодної. Е, ні-і, ти — гадюка! І не відмагайся. Може, ще скажеш, що ти й яєць ніколи не їла?

— Певно, що їла, — сказала Аліса. (Вона завше казала правду.) — Розумієте, дівчатка також їдять яйця.

— Я не певна, — засумнівалася Горлиця, — але коли це так, то вони теж гадючого поріддя, ясно?

Такий несподіваний висновок так вразив Алісу, що вона заніміла. Горлиця негайно скористалася нагодою і додала:

— Я знаю одне: ти шукаєш яєць! І мені байдуже, хто ти — дівчинка чи гадюка!

— Зате мені — не байдуже, — заперечила Аліса. — Хоча яєць, щоб ви знали, я не шукаю. А якби й шукала, то вже ж не ваших — сирих я не люблю.

— Тоді вимітайся! — похмуро буркнула Горлиця і знову вмостилась у своє гніздо.

Аліса стала опускатися нижче, але це виявилося штукою непростою: її шия раз у раз заплутувалась у гіллі. Доводилося частенько зупинятися, щоб її виплутати.

Трохи згодом вона похопилася, що й досі тримає в руках шматочки гриба, й обережно, по най меншій дрібочці, почала відкушувати то від того, то від того — стаючи то вищою, то нижчою, аж поки підігнала себе до своїх звичайних розмірів.

Відтоді, як вона була ще свого зросту, збігло стільки часу, що тепер їй було аж якось дивно, та за кілька хвилин вона оговталась і почала знову розмовляти сама з собою:

— Ну ось, половину плану виконано! Які дивовижні всі оці переміни! Ніколи не вгадаєш, ким станеш за хвилину! Та хай там що, а тепер я дійшла свого справжнього зросту: лишається тільки пробратися у той чарівний сад… але як це зробити, як?

З цими словами вона вийшла на узлісся, де стояв крихітний, із чотири фути заввишки, будиночок.

— Хоч би хто там жив, — вирішила Аліса, — з'являтись їм на очі отакою ніяк не годиться: вони ж можуть побожеволіти зі страху!

Тож вона почала потрошку надкушувати гриба з правої руки і не виходила з лісу доти, доки не поменшала до дев'яти дюймів.